Українська медицина хронічно хвора, але її можна вилікувати, якщо додати їй фінансування. За останні 18 років рівень фінансування української медицини не перевищував 3,4% обсягу ВВП за мінімальної потреби у 5% (водночас у європейських країнах цей показник перевищує 10%). У галузі нагромадилося безліч проблем, а тому охорона здоров’я дійшла до нас у майже незмінному ще з радянських часів вигляді. Про роботу медичної галузі міста наша розмова з заступником начальника управління праці, соціального захисту населення та охорони здоров’я Михайлом ВАСИЛИШИНИМ.
Українська медицина хронічно хвора, але її можна вилікувати, якщо додати їй фінансування. За останні 18 років рівень фінансування української медицини не перевищував 3,4% обсягу ВВП за мінімальної потреби у 5% (водночас у європейських країнах цей показник перевищує 10%). У галузі нагромадилося безліч проблем, а тому охорона здоров’я дійшла до нас у майже незмінному ще з радянських часів вигляді. Про роботу медичної галузі міста наша розмова з заступником начальника управління праці, соціального захисту населення та охорони здоров’я Михайлом ВАСИЛИШИНИМ.
— Михайле Йосиповичу, нинішній стан системи охорони здоров’я не задовольняє ні лікарів, ні пацієнтів, та й загалом суспільство. З одного боку, медичні заклади доступні для кожного, а з іншого — лікування або ж оперативне втручання — справа не з дешевих, а тому не кожному по кишені. Як цю ситуацію змінити?
— Нинішню систему слід змі-нювати — проводити реформування медичної галузі, заявлене нашими державотворцями. Головне, і це знають добре всі, хоча б раз на десять років їй потрібна хороша грошова ін’єкція… Але поки що ці та інші добрі наміри, які могли б змінити ситуацію в медицині, так і не перейшли повністю в площину конкретних справ.
— Ситуація в системі охорони здоров’я нашого міста теж напряму залежить від фінансування.
— Фінансове забезпечення охорони здоров’я Хмельницького протягом останніх років значно покращало. Порівняно з 2006 роком видатки на медичну галузь зросли більш, ніж удвічі. В цьому році на охорону здоров’я міста виділено 143 мільйони гривень.
— Чим тоді пояснити, що кількість хворих не зменшується?
— На жаль, покращенням здоров’я населення з ряду об’єктивних причин справді похвалитися не можемо. В Хмельницькому проживають 58 тисяч пільговиків, які перебувають на обліку на отримання ліків.
— Чим найчастіше хворіють хмельничани?
— В першу чергу, це хвороби системи кровобігу та злоякісні ново-утворення. На жаль, не досягнуто вагомих результатів у подоланні епідемії туберкульозу, реєструються високі темпи зростання захворюваності населення на ВІЛ-інфекцію.
— А державні цільові програми допомагають у лікуванні хронічних хворих?
— Якби ці програми повноцінно фінансувались, то можна було б бачити конкретні результати. Ми могли б проводити профілактику соціально значущих, особливо небезпечних захворювань чи тих, що потребують дорогого лікування, і таким чином зменшити захворюваність та смертність населення. А так державні медичні програми (їх кількість перевалила за 20) держава недофінансовує. Хворим доводиться купувати ліки за власний кошт, ціна їх постійно зростає. Скажімо, на початку року ми заклали в бюджет 180 тисяч гривень на придбання спецхарчування для хворих на фенілкетонурію. Тоді банка безбілкового харчування коштувала 380-410 гривень, а тепер — майже 600 гривень (!). Тож до кінця року для чотирьох хворих нам конче потрібно ще 100 тисяч гривень. Є проблеми з забезпеченням хворих на цукровий діабет специфічним інсуліном. Зарубіжний препарат дорогий, надходить нерегулярно. Порівняно краще з отриманням вітчизняного інсуліну. Те ж саме можу сказати про препарати для онкохворих, гіпертоніків, епілептиків, пацієнтів з дитячим церебральним паралічем. Хворий на муковицидоз, наприклад (один у нашому місті), потребує лікування, що обходиться в місяць у 4-5 тисяч гривень. 12 тисяч гривень потребує в місяць кожен з десяти пацієнтів, котрий переніс операцію з пересадження органів, а кошти в місцевому бюджеті закладали на п’ять пацієнтів. Інші треба вишуковувати. Таких проблем — хоч греблю гати.
— Чи покращилася ситуація з вакцинацією?
— Вона залишається складною. Вісім місяців ми не отримували жодних вакцин, потім деякі надійшли, але в недостатній кількості. На сьогодні немає вакцин АДП та АДП-М (проти дифтерії та правця) для ревакцинації дітей віком 7-14 років і дорослого населення.
— Відомо, що в цьому році на розвиток медичної галузі міста було направлено дещо менше коштів, ніж у попередні роки. І все ж як ви ними розпорядились?
— Певна сума витрачена на капітальний ремонт холу травмопункту міської лікарні та облаштування території перед поліклінікою №1. Придбано нове медичне обладнання — УЗД-апарат експертного класу та велоергометр для дослідження роботи серця в стані фізичних навантажень, УЗД-апарат для перинатального центру, обладнання для денного стаціонару міської дитячої лікарні, відремонтовано рентгенапарат та флюорограф для поліклініки №2. 300 тисяч гривень буде освоєно до кінця року та відремонтовано ліфт міської лікарні.
— Михайле Йосиповичу, як депутат міської ради, голова комісії з питань охорони здоров’я, вирішення яких питань медичної галузі міста відстоюватимете в бюджеті на наступний рік?
— 2012 рік обіцяє бути не менш напруженим. Однозначно жити на широку ногу ми не будемо, якщо криза знову дасть про себе знати, як обіцяють експерти. Тому стовідсотковим фінансуванням мають бути охоплені зарплата працівників галузі, витрати на оплату електроенергії, тепла, комунальних послуг, утримання медзакладів, харчування хворих, придбання резерву ліків і дуже хочу, аби хоч трохи ми мали кошти для розвитку. Нам треба відновити пожежні системи в медзакладах, утримувати та ремонтувати медустаткування, зробити утеплення перинатального центру, запустити в роботу біохімічну лабораторію, що працюватиме на все місто (тепер у поліклініці №4). Думаю, мої колеги-депутати і міський голова Сергій Мельник мене підтримають у цих планах, але детальніше про це можна буде говорити тоді, коли отримаємо цифри нового бюджету міста.
Вікторія СТАНДРІЙЧУК