Хтось скаже, що я перебільшую, говорячи про нагнітання страху у нашому суспільному житті. Можливо, бо, як відомо, у страху очі великі, але мені нині насправді дуже шкода, найперше, працівників бюджетної сфери у наших районних глибинках, де відчувається присутність цього незрозумілого сум’яття у наших освітян, працівників культури, соціальної сфери, в лавах дрібного чиновництва, де вже є панічний переляк від появи усіляких перевіряючих, які чомусь зачастили у ці заклади…
Хтось скаже, що я перебільшую, говорячи про нагнітання страху у нашому суспільному житті. Можливо, бо, як відомо, у страху очі великі, але мені нині насправді дуже шкода, найперше, працівників бюджетної сфери у наших районних глибинках, де відчувається присутність цього незрозумілого сум’яття у наших освітян, працівників культури, соціальної сфери, в лавах дрібного чиновництва, де вже є панічний переляк від появи усіляких перевіряючих, які чомусь зачастили у ці заклади. Цікаво, що за нашими даними не гребують такими перевірками і працівники прокуратури, і КРУ, яким чомусь стали цікаві нормативи навантаження, скажімо, на педагогів у школах, їх гурткова робота. Не зважаючи навіть на демократичність життя цих галузей у нашому місті, докотилася хвиля, скажемо м’яко, подібних перевірок й “обліку та контролю” і до нас.
Зрозуміло, якщо у цих галузях, конкретних установах робота організована на рівні відповідних вимог, то чого, запитаєте, страшитися їх працівникам? Але подібний фіскальний мотив у наших буднях вже перекидається з гуманітарної сфери на бізнесове і не тільки середовище (про тиск на політичних опонентів окрема мова). Тож складається враження, що ці елементи “андроповщини”, пам’ятаєте, був такий суворий генсек, вкраплюються у суспільну свідомість цілком усвідомлено, й ескалація страху у нашому повсякденні здійснюється на основі певних соціальних технологій. Думаю, що підстави для таких висновків є, адже нинішній державний апарат насильства потребує хоч якоїсь роботи чи демонстрування її видимості. Бо ж на перевірку виходить, що він нездатний до власного реформування, всуціль корумпований, неспроможний реально ставити на місце сильних світу цього, безкарна сваволя яких уже зашкалює допустимі рівні. От і виходить, що всю міць силових і владних структур хтось планомірно повертає, насамперед, до найвразливіших верств суспільства, які харчуються з державної казни.
І ще один нюанс з цих спостережень, коли чуєш у цьому середовищі тихі ремствування про нібито повернення до часів сталінських репресій, тридцять сьомий рік тощо. Шановні, не грішіть проти пам’яті мільйонів тих, хто загинув під час комуністичних Голодоморів, репресій на нашій землі. Нічого спільного з цими трагедіями нашого народу ваша боязнь втратити своє робоче місце, ваше невміння, небажання поставити на місце при потребі вашого керівника чи якогось перевіряючого, який висуває перед вами якісь незаконні претензії, немає. До чого тут репресії, якщо ви самі неспроможні продемонструвати власну громадянську зрілість?
Словом, справді у страху очі великі, хоча розумію, що мої заклики до вияву громадянських чеснот у протистоянні несправедливості не до кінця обґрунтовані. Адже ж маємо ми гарантовані нам конституційні права, маємо нібито конституційно обрану владу, яка покликана захищати наші права, а не культивувати у суспільстві подібний страх. Зрештою, ми є громадянами держави, яка нібито не на словах, а на ділі підтверджує своє прагнення до євроінтеграції, вірність демократичним цінностям. На жаль, загалом на словах, хоча це вже питання і до нас усіх, адже це ми чомусь не створили досі більш-менш окреслених основ громадянського суспільства. До речі, хтось з великих сказав, що саме страх відбирає у людини розум, тож будемо сподіватися, що зі здоровим глуздом, розумом, об’єктивним усвідомленням усього, що відбувається з нами, в нас усе гаразд…