Музикант-самоук, художник-аматор, будівельник за потребою, інженер-електрик за фахом, управлінець за посадою, благодійник за покликом, радіолюбитель у душі — все це про людину, ім’я якої Олександр Шпак.
Музикант-самоук, художник-аматор, будівельник за потребою, інженер-електрик за фахом, управлінець за посадою, благодійник за покликом, радіолюбитель у душі — все це про людину, ім’я якої Олександр Шпак.
Господь може обдарувати людину багатьма талантами, про які вона упродовж свого життя навіть не здогадується. Виявити в себе ці таланти чи просто здібності й самореалізуватися завдяки цьому дано далеко не кожному. Цікаво, що місце народження й родовід такого щасливця особливого значення не мають.
Наш герой, наприклад, народився на Красилівщині, в Антонінах — звичайнісінькому селищі міського типу, далекому в усіх смислах від .столичних пагорбів. Батьки теж не відзначилися чимось особливим, працювали у рибгоспі. Але скромні красоти малої батьківщини і родинна атмосфера свою справу зробили. Чарівність першого ще хлопчиком відчув душею, виховну глибинність другого збагнув пізніше, але вже розумом. І серцем. Так формувався світогляд: потяг до гармонії в усьому і вірність обраним та засвоєним принципам у житті та професії.
Ще з дитинства Олександр Шпак захопився радіолюбительством, навіть змайстрував магнітофон — майже небачену тоді для села річ. Коли таємно записав розмову домашніх і прокрутив плівку, сенсація була не меншою, ніж перший політ людини в космос. Професією це однак не стало, доля склалась інакше, але власний досвід довів, що радіолюбитель здатний стати фахівцем у будь-якій галузі техніки, бо має інтуїцію.
Відчуття гармонії у нього проявилося дещо несподівано. У будинку піонерів, де хлопчиком займався ледь не в усіх гуртках, якось запропонували намалювати відро. Керівника образотворчого гуртка побачене вразило бездоганним співвідношенням розмірів у проекції й він заохотив юного Сашка займатися ще й малюванням. Щоправда, перша спроба живопису ще в ранньому дитинстві мала болючі наслідки. Мамі її портрет чомусь не сподобався, автор був добряче покараний і надовго про потяг до художнього зображення забув. Але згодом палітра і фарби стали улюбленим дозвіллям, а власні роботи прикрасили не одну виставку. Іншим хобі стала музика, інструмент, який вправно підкорився, — труба. З нею він був солістом у студентському оркестрі Львівського політехнічного інституту, завойовуючи з колективом почесні нагороди всесоюзного рівня.
Творчі захоплення однак вибору майбутньої професії не завадили. За порадою знайомих, Олександр Шпак обрав енергетику, адже улюбленої електроніки у цій галузі вистачало, а цікаву роботу знайти було значно легше. Навчання давалося легко, старовинне місто Лева вабило особливою неповторною атмосферою і вишуканою гармонією, відтак особисті здібності бурхливо себе проявили. Так, одна з курсових практичних робіт — сконструйований і власноруч змонтований прилад для попередження аварій у промислових електромережах став для інститутської професури неабияким відкриттям і послужив запрошенням до аспірантури. Але вправний студент-винахідник прагнув іншого. Ще третьокурсником він влаштувався на завод черговим електриком, опановуючи обрану професію з низів. З іншого боку, це давало можливість обходитися без матеріальної допомоги з дому і…. відвідувати улюблені концерти органної музики, на які однієї лише стипендії не вистачало. І хоча дівчат та веселих розваг свідомо уникав та й вільного часу не мав, любов, як кажуть, приходить, себе не чекаючи. Одруження на п’ятому курсі вимагало належного забезпечення для сім’ї, отож вибір між наукою і виробництвом не стояв.
Трудовий шлях уже інженер-електрик продовжив у Хмельницькому на підприємстві облтепломережі. Новоспеченого спеціаліста вирішили відрядити для практики на звичайну котельню. Молодик однак неабияк здивував досвідчених ветеранів галузі і обізнаністю, і вмінням визначати найвразливіші місця у детально нібито відпрацьованій системі. Через три роки Олександр Шпак стає вже головним енергетиком обласного об’єднання “Хмельницькводоканал”. Багато в чому це підприємство зобов’язане йому технічним розвитком і сучасними підходами у виробничому процесі в 1970-1980 роки так званого “застою”. Насправді то був період масштабного будівництва, економічного росту, розширення виробничої бази всієї країни, зокрема і на Хмельниччині. Поява в області мережі потужних промислових підприємств вимагала відповідних кадрів: розумних, енергійних, висококваліфікованих, ініціативних.
Коли знаному вже у місті енергетику запропонували роботу на провідному заводі електронної галузі — “Катіоні”, він не вагався. Це був неабиякий професійний ріст, після себе він залишив добре облаштоване підприємство, отож відчуття зради не було, хоча прикипів до водоканалу душею та серцем.
“Катіон” стрімко розбудовувався, маючи величезні перспективи у народному господарстві та оборонній сфері. Керувала ним легендарна особистість — Скоморохов, людина потужна і масштабна, з плеяди “червоних директорів”, як їх згодом називали з поважною ностальгією. Олександра Шпака він запросив працювати особисто і завантажив відповідно: обов’язками головного енергетика та заступника директора з капітального будівництва. Роботи було, як кажуть у народі, вище голови, але це була унікальна і надзвичайна школа, котра міцно гартувала та виховувала. Цей вишкіл скоморохівського ґатунку успішно проявив себе у кризовий період стихійного лиха 1999-2000 років, коли небачене до того обледеніння нещадно зруйнувало систему енергопостачання області. Тоді, будучи вже директором ВАТ “Хмельницькобленерго”, Олександр Шпак зумів у найкоротший термін не лише успішно подолати наслідки стихії, а й закласти фундамент сучасного розвитку цієї компанії.
Нині це підприємство в Україні в галузі електропостачання провідне і зразкове у впровадженні найновітніших технологій виробництва та систем управління якістю й менеджменту. Поклавши в основу своєї стратегії гасла: “Споживач — найвища цінність компанії” та “Споживач — головний інвестор компанії”, ВАТ ЕК “Хмельницькобленерго” ліквідувало колишні енергозбути і створило замість них сервісні центри — своєрідні сучасні столи замовлень. Такий сервісний центр у Хмельницькому став архітектурною окрасою міста. Його стиль — хай-тек обрав сам Олександр Шпак. Невід’ємним елементом інтер’єру стали обов’язкова художня виставка та своєрідний музей радіотелевізійної побутової техніки — зразків, знайомих з дитинства. Ось так захоплення юності знайшли реальне відображення в естетичному вигляді виробничої нібито установи. Ця внутрішня гармонія, що поєднує раціональну доцільність з естетичною завершеністю, домінує нині в усій діяльності компанії. Як результат, вона є неодмінним лауреатом численних найпрестижніших вітчизняних конкурсів — як галузевого, так і загальнонаціонального та міжнародного рівнів, а її керівник, крім почесних державних відзнак, отримав звання заслуженого енергетика України та СНД. Отож не дивно, що нинішнє ПАТ “Хмельницькобленерго” — перша в Україні енергокомпанія, котра отримала найвищу оцінку системи управління на відповідність принципам Європейської моделі ділової досконалості — чотиризірковий сертифікат. Вона практично єдина в країні, яка має власну концепцію модернізації та розвитку електромереж, вивчивши досвід колег Росії, Фінляндії, Польщі, Південної Кореї.
Це сьогодні ім’я Олександра Шпака в енергетичному середовищі країни асоціюється з найвищим авторитетом як професіонала галузі та піонера у багатьох починаннях. Між тим прийшов він у це закрите для чужаків середовище, як він каже, “з протилежного боку лічильника — як споживач”. Але колишній природний антагоніст не лише органічно вписався у це консервативне середовище, а й став його візитівкою, уособлюючи сучасне обличчя галузі енергетики України.
Досягти цього допомогли виховане з дитинства прагнення до знань і потяг до нового в усьому. Маючи ще й другу вищу освіту економіста, він наполегливо вчиться донині, вивчаючи та опановуючи найсучасніші досягнення в енергетиці за кордоном. Однак, перебираючи їх на себе, кадрового вакууму навколо себе не створює, навпаки, компанія дотримується чіткого принципу кар’єрного росту свого персоналу. Чимало її молодих спеціалістів вчаться і стажуються в провідних фірмах світу. Так забезпечується майбутнє компанії на всіх щаблях управління.
Життя виховало й інший принцип: “Ніколи не займатися справою, в яку не віриш”. Отже, крім знань, завжди потрібна й віра — насамперед у власні сили. З цим принципом Олександр Шпак прокладав свій шлях, долаючи різні життєві сходинки. Нині він відзначає 60-літній ювілей — дату поважну і знакову, своєрідну межу, позаду якої вже назрілі спогади, а попереду — осмислення особистої ролі в цьому житті. Досягнувши цієї межі, каже: “Роки пролетіли якось непомітно, навіть не встиг це усвідомити”. Натомість про заслужений відпочинок ще не думає і робити крок убік прокладеного шляху не збирається. Хоча десь в глибині душі й майорять відгуки давніх захоплень: прогулянки з мольбертом, радіомайстрування, срібний голос труби… Але це буде колись, не завтра, адже віри в обрану справу і власні сили зі збіглими роками не поменшало.
Володимир Разуваєв