Свій 81-й театральний сезон минулої неділі музично-драматичний театр імені Михайла Старицького розпочав інтригуюче і по-сучасному. На глядача чекала відроджена, навіть перероджена вистава класика Михайла Старицького “Циганка Аза”. Вже у заміні назви твору на “AZA.2011” можна відчути дух модерну.
Свій 81-й театральний сезон минулої неділі музично-драматичний театр імені Михайла Старицького розпочав інтригуюче і по-сучасному. На глядача чекала відроджена, навіть перероджена вистава класика Михайла Старицького “Циганка Аза”. Вже у заміні назви твору на “AZA.2011” можна відчути дух модерну.
“Чомусь сучасна режисура обходить відродження української класики, береться за це якось невпевнено. Теми, писані класиками, — вічні, актуальні, але потрібно просто знайти ключ їх донесення новим поколінням. Саме це спробували зробити ми у постановці “AZA.2011”. Радикально не змінюючи канви, сюжету, ми розказали історію про тих же циганку Азу, Василя і Галю, але живуть вони вже у XXI столітті, в типовому районному містечку, яких багато по всьому світі”, — розповідає режисер вистави Мирослав Гринишин.
…Якщо традиційно кульмінація сценічної постановки настає десь в середині твору, то цього разу вона чекала глядача вже після підняття театральної завіси. І спонукали до неї не сюжетні перепитії, а сценічно-технічне оформлення постановки — металеві каркаси, схожі до тих, на яких танцюють у нічних клубах, розмальовані плакати-графіті, величезний екран на стіні, на якому блимають страшні картинки, звучить кислотна музика… На фоні такого по-сучасному оформленого полотна розгортаються події вистави. Під грім драм-енд-бейсу актори танцюють, б’ються, лаються…, аж допоки не з’являються головні герої.
У хаосі (музика, що ламає мізки) зароджується кохання між Василем і Галею, його міць у театральній постановці така ж, як уявляв собі Михайло Старицький, але Мирослав Гринишин продемонстрував, що нині почуттям розгорітися вдвічі складніше. Справжність, душевність почутів розпорошує і гнітить переплітання культур, звичаїв, традицій, хиткість, невизначеність у навколишньому середовищі.
Глядача, закоханого в оригінал “Циганки Ази”, дещо насторожила жорскість постановки, заземленість високих почуттів, режисерське введення у виставу агресивності духу героїв, притаманної не лише циганському народові, а й сучасному людству.
Самі герої Галя та Василь — не ліричні образи класичної літератури, це теперішні сучасні молоді люди з вольовим характером, який проглядається навіть у їхній зовнішності. Так, Василь — хлопець у шкіряному одязі, обвішаний залізяками з косою на майже повністю поголеній потилиці. Його зіграв молодий актор Василь Шпунт. Сценічне перевтілення у спесивого хлопця — незвичне для актора, його хмельничани звикли бачити комічним героєм. Під стать Василю і його обранка серця Галя (її зіграла акторка Світлана Гринюк) — дівиця у джинсах, переплетених сріблястою мотузкою, з оголеним животом. Що вже казати про саму Азу?! Це — дияволиця з довгим волоссям, у сітчастих колготках, яка гальмує пристрасть душі і тіла у тугому шкіряному вбранні. Такою запальною і гарячою на сцені обласного театру ще не була акторка Марина Семенюк.
Схожі на сутинерів, які домовляються не про щастя дітей, а про власну вигоду, батьки Галі та Романа (за нього дівчину хочуть видати силоміць).
Хтось із глядачів після перегляду вистави вигукнув: “Від справжньої циганки Ази залишилися тільки ріжки та ніжки”. Та все ж українське зерно, з якого і народилася вистава в оригіналі, проростає на сцені у музиці, яка тонко перебиває оту “жесть”, говорячи сучасною мовою, у щирих діалогах закоханої пари. Жива і традиція українського сватання, весілля тощо, а головне — не змінюється глибинна суть почуттів, просто шліфується сучасністю.
“AZA.2011” дала можливість розкрити свій творчий потенціал молодому складу театру, який поповнився завдяки театральній студії.
“Не знаю, чи збережеться наліт сучасної культури, який ми передали крізь призму молодих акторів, на віки. Але сучасний хаос культур не може бути незіграним у театрі, бо тікати від реальності не можна”, — розповідає режисер постановки. Паралельно з виставою “AZA.2011” київський режисер Мирослав Гринишин захопився у нашому місті ще кількома проектами. Нині йдуть переговори про постановку роботи подільського автора Ярослава Мельничука “Богданова Правда”, яку режисер сподівається створити без політичних перекручень глибокої теми, а з точки зору звичайної людини. Також планується співпраця з актором монотеатру “Кут” про постановку твору Набокова “Лоліта”. Не стоїть на місці і робота пана Мирослава в столиці. У рамках кампанії “Бенюк-Хостікоєв” нещодавно відбулася прем’єра його вистави “Люкс для іноземців”, яку режисер планує привезти до Хмельницького 7 грудня.
Ірина САЛІЙ