Цю дивну, а заразом досить показову для стилю керівництва перших осіб нашої країни закономірність з часів Леоніда Кучми, здається, взяв “на озброєння” і нинішній Президент Віктор Янукович. Кажу про “звичку” цих наших глав держави після серйозних візитів, скажімо, у Європу чи США, одразу по поверненню додому їхати до Москви. Збоку це виглядає, як поїздка зі звітом про зроблену там роботу, тож, виходить, росіянам не треба витрачатися на свої спецслужби, аби відкривати українські державні секрети, адже їх, до Кремля привозять наші перші особи?..
Цю дивну, а заразом досить показову для стилю керівництва перших осіб нашої країни закономірність з часів Леоніда Кучми, здається, взяв “на озброєння” і нинішній Президент Віктор Янукович. Кажу про “звичку” цих наших глав держави після серйозних візитів, скажімо, у Європу чи США, одразу по поверненню додому їхати до Москви. Збоку це виглядає, як поїздка зі звітом про зроблену там роботу, тож, виходить, росіянам не треба витрачатися на свої спецслужби, аби відкривати українські державні секрети, адже їх, до Кремля привозять наші перші особи?..
А якщо серйозно, то мені від такої звички наших президентів якось не по собі. Адже, скажімо, напередодні недавнього візиту до США Віктора Януковича було більш-менш зрозуміло, яку позицію Україна займає в газовому питанні, а нині, після того, як він повернувся з Москви, де зустрічався з Володимиром Путіним і Дмитром Медведєвим, знову стало незрозуміло, як у цьому питанні діятиме українське керівництво. Зрештою, і те, що прокурор у Печерському суді запросив для екс-прем’єра України Юлії Тимошенко сім років позбавлення волі за газові домовленості з Росією в січні 2009-го, також ускладнює усю цю газову головоломку для нашої країни, як і заява нинішнього прем’єра Миколи Азарова про те, що нібито Москва піде нам на поступки у 2012 році, тоді як керівництво російського Газпрому такі райдужні перспективи не поділяє.
А ще більше інтриги до теми українсько-російських відносин додав неформальний лідер Росії, а за сумісництвом тамтешній прем’єр Володимир Путін, який нещодавно у Сочі відверто заявив, що Москва вже готується розмовляти про вступ до Митного союзу України не більше не менше, а з “українським народом”? Здогадуєтеся, як вони розмовлятимуть з нами, маючи, по суті, необмежені інформаційні можливості в нашій країні, свою розгалужену пресу, телеканали, до створення та домінування яких в Україні якраз і долучилася найбільше нинішня партія влади. Та і не видно у її середовищі нині надто тих, хто б послідовно окреслював свою позицію на досить принципові заяви Віктора Януковича щодо захисту українських інтересів. Звичайно ж, можна одразу закинути мені, що захищає він тут інтереси олігархічних українських кланів, які терплять збитки від високої ціни на російський газ та не бачать своїх реальних перспектив у Митному союзі з Росією. Але погодьмося, що в цілому йдеться про наш спільний державний інтерес, який нині слід було б уже сформулювати для всієї владної вертикалі аж до самих “низів”. Бо там, як відомо, все будуть робити тільки по команді “зверху” і сподіватися, що, скажімо, в обласних, районних держадміністраціях чиновники нині ночами не сплять, а працюють над тим, як підтримати тверду позицію Президента щодо Росії, не доводиться. Згадайте бодай, як після Харківських угод у нас кинулися “дружити” з Московською областю, що здавалося, ніби Хмельниччина вже стала її складовою!
До чого це я? Та до того, що нашій нинішній владі з її мінімальним рейтингом довіри у нашого посполитого люду слід і на “верхах”, і на “низах” починати вчитися дружити з власним народом, намагатися відверто і аргументовано, без демагогії з ним розмовляти, знайти шляхи порозуміння з політичною опозицією. А то нині у непростих відносинах з Кремлем Віктор Янукович виглядає як один у полі воїн, без свого війська та команди, яку ніби заціпило від його державницьких реляцій на захист інтересів України. А, може, уся ця “рать” знає щось більше, ніж ми, а тому не квапиться на допомогу своєму зверхнику?..