Нині мальовану ікону частіше побачиш у храмах, ніж вдома на стіні. Колись же такий духовний витвір мистецтва прикрашав чи не кожну хату. Щоб звернутися до Бога, обов’язковим було сконцентрувати свою молитву до лику святих — ікони.
Нині мальовану ікону частіше побачиш у храмах, ніж вдома на стіні. Колись же такий духовний витвір мистецтва прикрашав чи не кожну хату. Щоб звернутися до Бога, обов’язковим було сконцентрувати свою молитву до лику святих — ікони.
Побачили і відчули намолене мистецтво минувшини всі присутні на відкритті “Подільської хатньої ікони ХІХ століття” у Хмельницькому інституті соціальних технологій ВМУРоЛ “Україна”. Експозиція, яка з 20 вересня прикрашає стіни університету, — унікальна колекція із фондів Подільського товариства ім. Григорія Сковороди, зібрана подружжям Олександром та Ларисою Черновими.
Хатніми експоновані ікони звуться тому, що жили вони у хатах пересічних подолян, а малювалися художниками-аматорами. У ликах святих можна впізнати риси, притаманні мешканцям нашого краю, України в цілому, адже їх художники нерідко змальовували з облич своїх рідних, близьких. “Коли вдивляюсь у лики з ікон, у них часом бачу образи своєї бабусі, святі на іконах зображені у звичному для нас подолян образі”, — каже Олександр Чернов.
Найбільшого розквіту народна течія ікономалярства досягла у ХІХ столітті. До неї належать більшість представлених на виставці ікон. Образна структура таких ікон формувалася під впливом народної культури. Розміщувалися вони у причілкових кутках або на спеціальних полицях, відведених для зберігання образів, а прикрашалися вишиваними рушниками, квітами, кетягами калини. Їх образно-колористичний лад гармонійно поєднувався з декоративними настінними розписами, тканими виробами, витинанками, керамікою.
Поширена на Поділлі хатня ікона, зазвичай, мала кілька зображень, виконаних олією на дошці чи полотні. Це були найулюбленіші святі народного культу: Богородиця, святий Микола, свята Варвара…
“Однією з найцінніших ікон є кам’янець-подільська ікона — покровителька церкового братства, на якій зображений Йосиф Обручний. У період, коли вона створювалася: кінець ХVIII — початок XIX століття, у Кам’янці творили професійні майстри, котрі навчалися мальованому мистецтву за кордоном”, — розповідає про власну колекцію пан Олександр.
Цінними є всі представлені на виставці ікони, найперше, тому, що по них можна прочитати традиції нашого краю — побутові, релігійні, естетичні смаки, навики… Саме хатня ікона народила такі мистецькі поняття, як народний примітив та наїв. Ця мальована спадщина — витвір мистецтва, створений не для милування геніальністю художнім почерком автора, її мета глибша: стати своєрідними воротами між простою людиною та духовністю, Богом.
Відрадно, що відкриття виставки хатніх ікон зібрало не лише мистецтвознавців, духовенство, керівників Хмельницького інституту соціальних технологій, а й студентство. І хочеться вірити, що з присутніх на заході юнаків та юнок. Таки торкнули невидимі флюїди мистецтва людського і Божого водночас. “Я — художник-початківець, тому звик оцінювати мистецтво, в першу чергу, за технічними критеріями. Ця експозиція під такі критерії оцінювання не підпадає. Мене зачіпають інші фактори — емоційні. Відчувається, що це не просто полотна — це втілення якоїсь ідеї, більшої за ідею живопису. Ще мені цікаво прочитувати в іконах елементи петриківського розпису, характерного для Поділля, України”, — ділиться враженнями президент студентського самоврядування Хмельницького інституту соціальних технологій Степан Кушнір.
Виставкові ікони вже чимало помандрували країною і завжди мистецтво-знавці сприймають їх однаково цікаво, знаходять у них щось нове, потроху розкривають загадки, закладені в них.
Ірина САЛІЙ
Фото Дмитра СВІДЕРСЬКОГО