У липні-серпні у Тайвані (місто Ілан) пройшов щорічний 15-й Міжнародний дитячий фольклорний фестиваль Folkgame (YICF). Цьогоріч на сценах фестивалю виступили колективи з 72 країн світу.
В рамках фесту Folkgame відбулися численні виступи народних колективів, виставки, ігри тощо. Окрім того, учасники фестивалю не лише знайомились із культурою інших народів світу, а й спілкувались між собою, ділились досвідом та знаходили друзів.
Цьогоріч на фестивалі засвітився й хмельницький ансамбль народного танцю “Веснянка”, що виступав разом із етнорок-гуртом “Чумацький Шлях”. Про фестиваль та враження від подорожі наша розмова із солістом гурту “Чумацький Шлях” Сергієм Строяном.
У липні-серпні у Тайвані (місто Ілан) пройшов щорічний 15-й Міжнародний дитячий фольклорний фестиваль Folkgame (YICF). Цьогоріч на сценах фестивалю виступили колективи з 72 країн світу.
В рамках фесту Folkgame відбулися численні виступи народних колективів, виставки, ігри тощо. Окрім того, учасники фестивалю не лише знайомились із культурою інших народів світу, а й спілкувались між собою, ділились досвідом та знаходили друзів.
Цьогоріч на фестивалі засвітився й хмельницький ансамбль народного танцю “Веснянка”, що виступав разом із етнорок-гуртом “Чумацький Шлях”. Про фестиваль та враження від подорожі наша розмова із солістом гурту “Чумацький Шлях” Сергієм Строяном.
— Сергію, як ви потрапили на фестиваль?
— Нас туди запросили учасники ансамблю народного танцю “Веснянка”, щоб ми їм акомпонували. Оскільки це була гарна нагода поїхати за кордон та виступити на міжнародній сцені, ми з радістю погодилися.
— Як вас зустріли у Тайвані?
— На острів ми прилетіли 23 липня, летіли довго, з пересадками, одна з яких була у Пекіні.
В аеропорті Тайбея нас зустріла дівчина на ім’я Ше Шуї, але згодом вона взяла собі слов’янське ім’я Тетяна, аби нам було зручніше до неї звертатись. Вона була нашим гідом, тож супроводжувала протягом усього часу, що ми перебували у Тайвані. Також нас та інших учасників фестивалю зустрічали волонтери у національному строї, які одягли на нас “гавайські” вінки і почали танцювати. Ми дуже були вражені.
Наша делегація була досить великою, тож нас поселили у гуртожитку їхнього національного університету. Поряд з нами розмістили делегації з Перу, Мексики, Сербії, саме з ними ми найбільше затоваришували.
— Чи не виникало труднощів у спілкуванні?
— Здебільшого, ми спілкувались англійською, але й нею не всі добре володіли, тож доводилося й жестами показувати, але порозумітися вдавалось практично завжди, бо ж більшість артистів, які їздять різноманітними фестивалями, володіють загальними фразами, тож усе було зрозуміло без слів.
— Де проходив фестиваль?
— Цьогоріч у дитячому парку, де серед різноманітних атракціонів, басейнів були розміщені сцени, де ми й виступали.
Відвідувачами фестивалю були тайванці, які прийшли до парку відпочити разом із дітьми. В останні дні фестиваль зібрав до п’яти тисяч відвідувачів.
— Хто найбільше сподобався серед учасників фестивалю?
— Номери усіх були цікавими, колоритними та яскравими. Найбільш видовищними були колективи з Перу та Сербії. Колоритно та вражаюче виступили мексиканці. У них дуже мелодійна музика, усі їхні пісні звучать дуже сучасно та красиво, аж дух перехоплює.
На мій погляд, уся сучасна музика походить із Латинської Америки, адже це невичерпне джерело натхнення. Дуже крута музика також у сербів, яка поєднує у собі мотиви слов’янської та східної культур.
— Ви грали там власну музику?
— Грали, адже заради цього ми туди й поїхали. На малій сцені фестивалю ми тричі повністю відіграли програму “Чумацького Шляху”. Також виступали у перервах, коли танцюристи перевдягались.
— А як проводили вільний час?
— Практично щодня нам організовували різноманітні екскурсії, майстер-класи тощо. Побували в одній із найвищих будівель світу — хмарочосі “Тайбей-101”, який має 101 поверх та загалом сягає у висоту понад 500 метрів. Коли ми зайшли в ліфт, щоб піднятися на оглядовий поверх, я здивувався, скільки ж це ми будемо їхати, щоб дістатись туди, але ліфт піднявся всього за 30 секунд. З такої висоти, під самими хмарами, нам відкрились неймовірні краєвиди міста.
Їздили також у гори. Здивувало, що у них автотраси пролягають навіть на вершини гір, на одній із них ми також побували, там дуже красиво.
Двічі були на узбережжі Тихого океану, купалися. Також відвідали музей першого Президента Тайваню. Ходили до їхнього храму. Стільки зображень драконів, як там, я ще ніколи не бачив. Дракон у них вважається святинею, тож його можна побачити скрізь.
— Чим найбільше запам’ятався острів?
— Місцеві жителі завжди усміхнені та люб’язні.
У Тайвані достатньо високий рівень життя. У людей значно більші доходи, ніж у нас, в Україні, при тому, що ціни на продукти та інші товари у них набагато нижчі. Але багато у чому вони пристосовуються до клімату, адже там досить спекотно, що й нам дуже дошкуляло.
— Учасники з інших країн запрошували вас до себе?
— Так, нас запросили до Перу, Сербії. Приємно було, коли наприкінці фестивалю до нас підійшов його директор і запросив приїхати ще й наступного року.
— Що привезли з собою на згадку про Тайвань?
— Купували різні сувеніри, деякі з них виготовляли власними руками під час майстер-класів. Найголовніше — це купа гарних спогадів та вражень про цю чудову країну, її жителів та друзів, яких там знайшли.
— Дякую за розмову.
Ганна Пасічник
Фото з архіву гурту