Нині на великій сцені іскряться тисячі зірок. Але, на жаль, бувають зірки, які сяють не талантами голосу, своїм успіхом вони завдячують майстерності продюсера. Часом здається, що варто лише знати сім нот, вміти широко відкривати рота, знайти потрібну людину для підтримки і ти — кумир багатьох. А так хочеться гучніше чути зі сцени глибокий тембрально і змістовно спів, щоб від пісні переверталася душа, щоб залишався гарний слід десь у підсвідомості. Співає проникливо, бадьоро і лірично, співає по-українськи, бо щиро і рідною мовою, полтавчанка, заслужена артистка України Олена Білоконь, яка нещодавно потішила своїм широким репертуаром на Сорочинському ярмарку. Про нелегкий шлях до почесного звання співачки наша з нею розмова.
Нині на великій сцені іскряться тисячі зірок. Але, на жаль, бувають зірки, які сяють не талантами голосу, своїм успіхом вони завдячують майстерності продюсера. Часом здається, що варто лише знати сім нот, вміти широко відкривати рота, знайти потрібну людину для підтримки і ти — кумир багатьох. А так хочеться гучніше чути зі сцени глибокий тембрально і змістовно спів, щоб від пісні переверталася душа, щоб залишався гарний слід десь у підсвідомості. Співає проникливо, бадьоро і лірично, співає по-українськи, бо щиро і рідною мовою, полтавчанка, заслужена артистка України Олена Білоконь, яка нещодавно потішила своїм широким репертуаром на Сорочинському ярмарку. Про нелегкий шлях до почесного звання співачки наша з нею розмова.
— Олено, ваша пісня звучить професійно і виконуєте ви її без фонограми. Де вчилися співати?
— Співаю, здається, з колиски. Я — справжня українка, а тому пісню люблю. До того ж маю співочу маму, у неї талант від Бога. Саме вона допомогла мої перші проби голосу виплекати у справжню пісню. Якось давно ми з мамою виступали на фестивалі “Таланти твої, Україно”. Наш сімейний дует припав до душі керівнику хору ім. Г.Вірьовки. Професійний музикант посіяв у мені зерно впевненості, що я стану співачкою, і запросив до себе в колектив. Згодом я закінчила вокальну студію.
— Це дало змогу пробитися на велику сцену?
— На жаль, ні. Дівчині з села, підтримкою для якої була тоді і нині нею залишається лише мати-доярка, ступити на легкий шлях до визнання важко. Я творила свій сценічний образ по крихтах. Через нестачу коштів ворота на столичні концерти для мене були зачиненими. Але я непереборно бажала співати для людей. Намагалася не втратити жодної можливості виконати пісню на будь-яких концертах. Як колись, так і нині, багато гастролюю селами. Зізнаюся, що сільська публіка тепліша. Стомлені щоденною працею люди пісню вважають радістю. До того ж сприймають її проникливіше, щиріше. Після концертів у провінційних містечках, селах заряджаєшся позитивною енергією, відчуваєш, що твій талант потрібен, що тебе цінують.
— Певно, за таку любов до слухача вам присвоїли звання заслуженої артистки.
— Вважаю, отримала його цілком справедливо, чесно. Звання не купувала, а таке часто трапляється серед співаків. Але мені довелося витримати чимало докорів і наклепів заздрісників, котрі намагалися розтерзати мені душу за те, що я справді люблю співати і маю талант.
— Більшість творчих людей — ранимі, все беруть близько до серця, такою, на мою думку, є і ви. Як долаєте душевні негаразди?
— Маю гарну подругу — професійного психолога, котрій завжди виливаю всі свої сльози, не лише про професію, але й про наше — жіноче. Був період, коли мене покинув чоловік і я народила доньку сама. Залишившись з малям наодинці, без надійного плеча я просто божеволіла, але, на щастя, подруга зуміла втлумачити мені, що потрібно жити далі, не опускати руки, займатися улюбленою справою і гідний чоловік обов’язково знайдеться. Я вступила до вузу, освоїла ще професію політолога, не покидаючи роботи у Будинку культури.
— За здобутою професією працювати довелося?
— Ні, я творча особистість, хочу працювати за покликом душі, а здобуті у вузі знання, сподіваюся, допоможуть мені в житті. Нині просто необхідно мати запасний варіант роботи, адже життя таке непередбачуване.
— Які пісні входять до вашого репертуару?
— Співаю народних пісень. Віддаю перевагу вітчизняним композиторам. Сама пісні, на жаль, не пишу, але намагаюся виконувати переспіви в особливій манері. Моїм головним девізом є “Взяла пісні я з маминого серця, тепер їх людям роздаю”. Співаю те, чого навчила мати, на чому загартовувалася моя особистість, що зрозуміле в тому краї, де живу. Дуже люблю пісні про взаємне кохання, про щасливу долю, про віру в краще. Стараюся співати про позитивне, адже пісня енергетично притягує те, про що у ній йдеться.
— Знаю, що ви підтримуєте благодійну акцію збору коштів на будівництво пам’ятника Раїси Кириченко у Полтаві. Розкажіть про це детальніше.
— Мені завжди хочеться допомагати людям словом, піснею, ділом. Тому нещодавно я долучилася до благодійного фонду підтримки видатних митців Полтавщини “Чураївна”. Для побудови скульптури видатної співачки потрібно до півтора мільйона гривень. Гастролюючи, я закликаю усіх підтримати цю акцію, хмельничани теж можуть до неї долучитися, переказавши кошти на рахунок АТ “Райфайзен Банк Аваль” МФО 380905 ЄДРПОУ 25693607 p/p 2600849651, призначення платежу: на будівництво пам’ятника Раїси Кириченко, залучені за участі О.Білоконь.
— Коли ви виступали на концерті, чоловіки і жінки задивлялися на ваші сукні, оздоблені вишивкою. Концертний стрій готуєте самі?
— Малюю ескізи суконь сама, а от шиють мені їх спеціалісти. Я завжди поєдную в одязі сучасність і давню традицію, хочу бути схожою на Наталку-Полтавку, але ХХІ століття. Гарне вбрання не повинне дисгармонувати з недбайливою зачіскою. На сцені я — колоритна жінка в яскравих костюмах, заплетеною косою чи розпущеним довгим волоссям.
— Пані Олено, маєте мрію?
— Моя мрія міцна, гранітна. Якось мені наснився сон, що я просила у Божої Матері хорошого чоловіка і переді мною явився образ, яскравий, чіткий — його шукаю серед тисячі очей знайомих, прихильників моєї творчості. Ще мрію, щоб на одній сцені зі мною виступала не тільки мама, а й моя донечка, в ній вже є задатки артистки.
— У нашому місті бували?
— Ні, далеко від Полтави від’їжджати з концертами мені не вдається через брак коштів і продюсера. Але сподіваюся, що незабаром завітаю до Хмельницького з гарними піснями.
— Дякую за розмову.
Ірина САЛІЙ