Ви могли неодноразово зустрічати цих людей на вулицях нашого міста, та навіть не здогадувались, наскільки дружні стосунки у них з… вогнем. З 2007 року в Хмельницькому існує та набирає обертів мистецтво фаєршоу. Наша розмова з з представниками команди “Street Fire” Юлею Лисицею та Романом Велнянком.
Ви могли неодноразово зустрічати цих людей на вулицях нашого міста, та навіть не здогадувались, наскільки дружні стосунки у них з… вогнем. З 2007 року в Хмельницькому існує та набирає обертів мистецтво фаєршоу. Наша розмова з з представниками команди “Street Fire” Юлею Лисицею та Романом Велнянком.
― Поясніть кількома словами, що ж таке фаєршоу?
Юля: Мені здається, що це самостійне мистецтво, яке межує з багатьма іншими: тут і танці, й акторська майстерність, і пластика, іноді задіяні бойові мистецтва. Наш виступ має бути видовищним та цікавим, для цього використовуємо максимум доступних ресурсів: музика, світло, атмосфера ночі, костюми…
Рома: А тлумачення терміну закладено в його англомовній назві fire show: вогонь та видовище. В іншому варіанті ― fire dance ― вогняні танці, танці з вогнем. Власне, чим ми і займаємось досить успішно.
― Справді успішно? Помітна динаміка росту?
Рома: Звичайно! Коли все розпочалося чотири роки тому, я ще був молодим, зеленим (сміється ― авт.) і мені випадково запропонували взяти участь у виступі львівського майстра. Він так і сказав: “Бери трубу, обмотуй кінець джинсою і повторюй рухи”. Дав погратись поями (один зі снарядів фаєршоу: горючі гніти на ланцюгах), мені, звичайно ж, сподобалось. Коли львівський гуру поїхав додому, я цю справу не закинув, а почав розвивати, розповсюджувати. Незабаром зустрів Юлю — вже досвідчену артистку цього жанру. Тепер у команді нас 18, але це не остаточна кількість, вона зростає, завершуємо оформлювати документи ― незабаром станемо офіційною організацією. У 80% міських свят ми задіяні, на корпоративи також є замовлення. Мені здається, що це непогана динаміка росту!
Юля: Те, що описав Рома, називається кількісним розширенням, але ми зростаємо і якісно! Вдосконалюємо майстерність, обмінюємося досвідом з іншими українськими командами, розучуємо нові номери. Влітку репетируємо майже щодня. У нас є до чого прагнути.
― А де ви набираєтесь майстерності? У кого вчитесь? Якщо новачків в команді “Street Fire” вчать досвідчені, то в кого вчаться вони самі?
Юля: Ситуація досить цікава: основним нашим учителем та натхненником є Інтернет-сервіс Уoutube. Якщо знаходимо там цікаві трюки, з якими ще не знайомі, розбираємо це відео на тренуваннях, самі пробуємо повторити. Питання про плагіат не виникає, в кожного фаєрщика своя індивідуальна техніка. Завдяки цьому два абсолютно однакові рухи, виконані різними майстрами, виглядатимуть по-іншому.
Рома: А для того, щоб обмінюватись досвідом, існують численні історичні фестивал, наприклад, “Стародавній Меджибіж”, Київський міжнародний фестиваль вогню. Цього року там було до півтисячі команд, було на що подивитись.
― Як ви обираєте учнів? Є обов’язкові риси, без яких дорога у світ вогню закрита?
Рома: Вогнетривкість!
Юля: Рома жартує, але ця властивість нам не завадила б. Критеріїв відбору немає, спробувати себе може кожен. Після кількох тренувань людина або йде, або залишається назавжди. Це дуже важка праця і впоратися можуть не всі. З рис характеру допомагають наполегливість, працьовитість, дисципліна, артистизм, пластичність, уважність.
― “Не грайся з вогнем”, — каже народна мудрість. Вам є що заперечити?
Юля: Ми не граємо, ми заграємо на професійному рівні, а перед тим, про всяк випадок, проходимо інструктаж з техніки безпеки, першої допомоги при опіках… Під час виступу кожен стежить, крім себе, ще за кимось — достатньо одного руху головою, щоб зрозуміти, що щось не так — хтось підпалився. Якщо таке стається, у нас напоготові вогнегасник.
Рома: А таке стається дуже рідко. Всі наші сценічні костюми з натуральних тканин, синтетики та пластмаси уникаємо. Такий одяг не спалахне від миттєвого контакту з вогнем: його доведеться кинути в багаття, щоб він справді загорівся. До того ж ми використовуємо спеціальні негорючі суміші. Після просочування ними одягу він загоряється тільки після хвилинного контакту з вогнем, а це майже нереальний час для випадкового самопідпалу. Волосся під час виступу поливаємо водою чи ховаємо під банданами. Якщо дотримуватись техніки безпеки, бути уважним, то фаєршоу — найбезпечніше мистецтво в світі (сміється ― авт.).
― В кожної професії є риси, що відрізняють її від усіх інших. Професійні хвороби, якщо бажаєте.
Рома: Гадаю, тут мова йде про синдром фаєрщика. Це коли ти крутиш все, що потрапляє тобі в руки. Фотоапарат на шнурку? ― прекрасно: перекрути його навколо себе, закинь за спину, зроби кілька “вісімок”. Дуже комічно це виглядає зі звичайним пакетом, повним, наприклад, помідорів… Ще до “професійних хвороб” можна віднести кучеряве волосся на руках від контакту з вогнем та завиті в дрібні кучері вії…
Юля: Також дехто з фаєрщиків вірить, що від частого орального контакту з керосином та іншими горючими сумішами сідає голос. Можливо, це і так, ми не помічали. Однак, коли ти випльовуєш вогняного “дракона” і натовп від захвату реве, — це неповторне відчуття, заради якого ми готові мати хриплий голос. Можливо, це одна з варіацій на тему “мистецтво потребує жертв”.
— Які ваші плани на найближче майбутнє?
Рома: Ми об’єднуємось з громадською організацією “Руський центр”. Її голова Алла Собчук вже давно взяла нас під своє крило, дозволила тренуватись у приміщенні організації. Також назріває творчий тандем з театром “Хранители наследия”. Тобто наше місто чекає незабутнє видовище, що поєднує в собі фаєршоу, прадавні лати, кольчуги та історичні танці. Я розумію, що це досить важко уявити… однак, ми віримо, що нам вдасться втілити в життя наші задуми і все буде на вищому рівні.
Юля: Творчі плани ― підкорити ще непідкорене, опанувати неопановане…
Розмовляла Афіна Касспа