28 липня церква відзначає День святого рівноапостольного князя Володимира.
Християнська віра не була чимось дуже чужим і незнаним для князя Володимира. У Києві ще за князя Ігоря були християни, які мали свою церкву. Християнство прийняла і його бабуся — княгиня Ольга, яка його виховувала. Проте Ольга не запровадила християнство у своїй державі. Те, чого не зробила вона, здійснив її внук Володимир Великий. Він не тільки сам прийняв хрещення, а й охрестив увесь народ. Як подає літопис, це сталося 988 року і на святому хрещенні князь отримав ім’я Василій. Охрестившись сам та знищивши поганські ідоли, князь Володимир насамперед охрестив своїх 12 малолітніх синів у джерелі на місці, що сьогодні є головною площею країни — Хрещатик. За його наказом був охрещений Київ та весь народ.
28 липня церква відзначає День святого рівноапостольного князя Володимира.
Християнська віра не була чимось дуже чужим і незнаним для князя Володимира. У Києві ще за князя Ігоря були християни, які мали свою церкву. Християнство прийняла і його бабуся — княгиня Ольга, яка його виховувала. Проте Ольга не запровадила християнство у своїй державі. Те, чого не зробила вона, здійснив її внук Володимир Великий. Він не тільки сам прийняв хрещення, а й охрестив увесь народ. Як подає літопис, це сталося 988 року і на святому хрещенні князь отримав ім’я Василій. Охрестившись сам та знищивши поганські ідоли, князь Володимир насамперед охрестив своїх 12 малолітніх синів у джерелі на місці, що сьогодні є головною площею країни — Хрещатик. За його наказом був охрещений Київ та весь народ.
Наступного року після хрещення він береться за будівництво церкви на честь Успення пресвятої Богородиці, яку називали також Десятинною, бо на її утримання він призначив десятину своїх княжих доходів. Тією церквою він започаткував будівництво храмів у Києві і по всій Русі. Християнська віра мала особливо благодатний вплив на серце, душу і характер Володимира. Вірою він переймається до глибини, нею живе і її практикує у щоденному житті, його життєписці одностайно підкреслюють, що християнська віра змінила його життя. “Усі сучасні джерела погоджуються, — пише професор Микола Чубатий, — що після хрещення Володимир змінив своє попереднє життя та перейнявся правдами милосердя і любові до ближнього. Свої багатства обертав він не тільки на державні потреби й на будову церков, але також на допомогу бідним, хворим і вдовицям”.
Володимир відійшов у вічність 15 липня (за старим стилем) 1015 року. Його поховали у Десятинній церкві, у каплиці святого Климента, де вже спочивала його жінка Анна, яка померла ще 1011 року.
Хоча Володимир Великий ще за свого життя мав славу хрестителя і просвітителя Русі, після смерті його ім’я тривалий час не було внесене до списку святих і він не мав свого свята. Головною причиною було те, що при його гробі не діялися дива, які є необхідною умовою канонізації. І лише Іпатіївський літопис, датований 1229 роком, згадуючи Володимира, називає його Великим і тим дає знати, що тоді його ще не вважали святим. У жодних списках святих домонгольського періоду немає імені Володимира.
Відзначати день смерті Володимира почали десь після 1240 року, але не в Києві, а в Новгороді. Новгородський літопис 1240 року свідчить, що 15 липня, в день смерті Володимира, князь Олександр Невський здобув визначну перемогу над шведами на Неві. І якраз з тієї нагоди у Новгороді 15 липня встановили празник Володимира. Іпатіївський літопис 1254 року вже називає Володимира святим. А Лаврентіївський літопис 1263 року згадує про відзначення його пам’яті як святого. У 1311 році новгородський архієпископ Давид збудував церкву в честь святого Володимира на одній з брам свого Софійського кремля.
Мощі святого Володимира Великого спочивали в мармуровому саркофазі під руїнами Десятинної церкви аж до часів Петра Могили. У 1635 році, відбудовуючи Десятинну церкву, митрополит знайшов у її руїнах мощі. Голову святого Володимира він віддав до Києво-Печерської церкви. Дещо з мощей послав у дар московському цареві Михаїлові, а останній передав їх до Успенського Собору в Москві. А кисть руки Петро Могила залишив у соборі святої Софії в Києві.
На фото: пам’ятник Володимиру-хрестителю у Ланівцях на Тернопільщині