Ївга закрила вікно браузера та вимкнула комп’ютер. Швидко одягнувшись, нафарбувавшись та схопивши перший-ліпший бутерброд, вона випурхнула з квартири. Стрімко летячи вниз сходами, вона не помітила шматочка прокислої лікарської ковбаси на сходах четвертого поверху. Ще мить — і…
Ївга закрила вікно браузера та вимкнула комп’ютер. Швидко одягнувшись, нафарбувавшись та схопивши перший-ліпший бутерброд, вона випурхнула з квартири. Стрімко летячи вниз сходами, вона не помітила шматочка прокислої лікарської ковбаси на сходах четвертого поверху. Ще мить — і довелось би викласти кругленьку суму стоматологу, щоб відновити вибиті об бетон зуби. Та Ївзі вчасно вдалося схопитись за перила і встояти на ногах:
— Якого біса?! — вилаялась вона. — Скільки можна залишати їжу для цієї драної кішки на сходах! Чи, може, у вас таємний план знищити всіх сусідів завдяки підлаштованим нещасним випадкам?!
На гуркіт відчинилися двері квартири навпроти. На Ївгу глянула руда п’ятнадцятирічна донька головної “кошатніци” під’їзду:
― Чого розверещались!? Під ноги треба дивитись! Розмазали всю ковбаску по сходах, що тепер кицічки їсти будуть?!
Подолавши гнів, Ївга вирішила, що вступати в дебати з дитиною — нижче її гідності і, змовчавши, рушила вниз сходами (тепер уважно дивлячись під ноги). На вулиці був кінець жовтня: коли природа демонструє людям найтепліші осінні дні, наче пропонуючи їм запам’ятати її саме такою, а не дощовою та сірою. Двірником у їхньому дворі підпрацьовував студент перед парами. В вухах його незмінно стирчали навушники й іноді в них можна було розібрати концерти Бетховена. В той момент, коли Ївга стрімко виходила з під’їзду, він якраз замахнувся мітлою на велику купу пилу… білі замшеві чоботи Ївги вмить набули сіро-чорного леопардового візерунку.
— Господи, що ж це коїться? Куди ти дивишся, йолопе?! — цього разу дівчина була готова до повноцінної лайливої дискусії.
Однак двірник не чув її, він намагався на слух розібрати, скільки скрипок задіяно в другій симфонії. Ївга спробувала виплюнути ще кілька в’їдливих фраз на його адресу, однак, глянувши на годинник, вирішила, що на це немає часу і, струсивши, наскільки це було можливо, бруд з чобітків, побігла на тролейбусну зупинку. В годину пік у транспорті завжди немає чим дихати, але цього разу ситуація ускладнювалася завдяки дівчині з білим волоссям. Вчора, тобто вже сьогодні, вона вночі поверталася з клубу, а ночі в жовтні, як відомо, прохолодні. І от білява дівчина застудилась: типовий симптом — нежить. Зовсім не відчуваючи аромату, білявка намагалася надухатись своїми улюбленими східними парфумами, з тих, у які або одразу закохаєшся, або ненавидітимеш усе життя. Так-от, пасажири сьомого тролейбусу (і Ївга серед них) були з останніх, оскільки через нежить, не відчуваючи аромату, білява дівчина вилила на себе мало не півфлакону. І тепер східними парфумами тхнули всі вимушені сусіди білявки по тролейбусу.
Мало не втративши від цієї газ-атаки свідомість, Ївга вивалилась з “рогатого” на зупинці “Бібліотека”. Глянувши на годинник, вона прискорила крок, поспішаючи до головного корпусу університету, щоб не запізнитись на лекцію. Коли до аудиторії залишались лічені метри, з-за рогу з’явився хлопець з паралельної групи:
― Ти куди? А пара?
— Нема пари. Нікого нема. Викладач не прийшов. Студенти також. Мабуть, вчора старости всіх повідомили, а я свій телефон загубив, от і не дізнався приємну новину. Шкода: міг би поспати на півтори години довше…
Обуренню Ївги не було меж: вона ж свій телефон не губила, чому староста не повідомив їй про зміни у розкладі?! Істерично шукає його номер, якщо вона не виспалась, то і йому не дасть поспати. Гудок, другий, третій…
— Карп’юк, чого ти не сказав, що пари не буде? — говорить з викликом, не вітаючись.
— От поповните мені рахунок групою — тоді і повідомлятиму, — він явно спав, але здатності хамити не втрачав. — І, до речі, привіт.
Ївга лютує: день, як і білі замшеві черевички, зіпсовано! Вона прокинулась, коли ще півні не співали, не дописала пост у блог, поспішаючи на єдину пару, якої не було, мало не задихнулась у тролейбусі, а тепер ще й дізналася, що пари не буде. Хочеться плакати, але Ївга вірить, що всі життєві негаразди можна залагодити добрячою дозою бельгійського шоколаду, шматочок якого у неї залишився після приїзду дядька. І Ївга квапиться додому: цього разу вона скористається маршруткою, щоб швидше дістатись до молочного задоволення з родзинками.
Година пік уже сходить нанівець і в жовтий бусик навіть можна залізти без перешкод. Всі сидячі місця зайняті і Ївга займає позицію посередині салону. Читаючи оголошення на вікнах, не помітила, як вони проїхали кілька зупинок, і біля овочевого ринку в маршрутку влізла, важко дихаючи, маленька бабуся з двома важкими пакетами. А всі сидять, наче нічого не сталось. І молоді хлопці, і студентки… Як вона це ненавидить! Вважаючи себе мовчазним Робіном Гудом, Ївга вирішує просвердлити всіх сидячих пасажирів маршрутки своїм пекельним поглядом: можливо, в ньому вони розпізнають докір і хтось таки поступиться місцем бабусі.
Один з хлопців витлумачив її погляд дещо неправильно і грайливо кліпнув правим оком, натякаючи: “Познайомимось?”. “Недоумок в драних джинсах!” — сяйнула думка в голові Ївги і вона відвернулась, кинувши на нього останній зневажливий погляд. “Теж мені: принцеса в брудних чоботах!” — подумав хлопець і заплющив очі, щоб не бачити бабусю з пакетами.
Коли Ївга прийшла додому, першою справою, що вона зробила, було ввімкнення комп’ютера: всі свої думки, проблеми, радості та ідеї дівчина зливала в свій блог, очікуючи на реакцію постійних читачів у вигляді коментарів. “Які в цьому світі бувають злі, хамовиті і неадекватні люди…”, — лаконічно сформулювала вона туманну тезу і натиснула кнопку “відправити”.
Повернувшись після школи додому, руда п’ятнадцятилітня дівчина з четвертого поверху почала читати френд-стрічку. Прочитавши свіжий запис, вона подумала: “Яка несправедливість: невже і цю хоробру дівчину вдалось комусь образити? Вона ж так круто перемагає у всіх онлайн-дебатах”. Мабуть, сподіваючись, що її щира посмішка передасться їй, написала коментар: “Ти — найкраща, не зважай на усіляких неповноцінних!”
Поки тато хлопця в потертих джинсах приймав клієнтів у конференц-залі, той зайшов в ЖЖ. О, ні! Хтось образив його принцесу: “Не сумуй, маленька! Хочеш, я тебе втішу за філіжанкою кави? Подивитись би на тебе хоч одним оком, — за це готовий підбити очі всім недоумкам, які тебе ображають”.
Прокинувшись від дзвінка однокурсниці-істерички, староста групи більше не зміг заснути. “Що ж, я їй цього не пробачу”, — подумав він і встав з ліжка. Оскільки пар цього дня не було і можна повільно поснідати в своє задоволення, він увімкнув комп’ютер, щоб зробити це, читаючи оновлення в блогах френдів. Під лаконічним постом його віртуальної знайомої залишає коментар: “Ти права, світ повний злих істот. Але не засмучуйся — у тебе є ми: ті, хто завжди підтримає і допоможе, ти тільки скажи!”
Повернувшись після пар додому, студент ввімкнув другу симфонію Бетховена та поліз перевіряти оновлення в френд-стрічці ЖЖ. “Такій хорошій людині, як ти, не пасує розкисати через усілякі дрібнички!”
Прочитавши коментарі, що залишили під її записом, Ївга подумала: “Які хороші люди збираються в ЖЖ! Чому ж тоді на вулицях і доброго слова не почуєш?”.
Афіна Касспа