Одна — в кольорі (живопис), друга — в об’ємі (скульптура). Вони не тільки зримі за барвистою гамою кольорів та гнучкою пластичністю контурів фігур, але й повнозвучні за глибинним одвічним філософським змістом сутності людського буття.
Одна — в кольорі (живопис), друга — в об’ємі (скульптура). Вони не тільки зримі за барвистою гамою кольорів та гнучкою пластичністю контурів фігур, але й повнозвучні за глибинним одвічним філософським змістом сутності людського буття.
У 1992 році Автанділ Гігаурі ввірвався свіжим вихорем творчої палітри у хмельницький запліснявілий соцреалізмом художницький бомонд як вже зрілий митець з яскравою неординарністю творчого стилю й твердими мистецькими поглядами на перспективи сучасного авангарду. Бо за плечима мав Брянське художнє училище, Тбіліську академію мистецтв та шестирічний досвід емпіричних пошуків свого творчого я. Ось як він каже про своє творче кредо: “Я є прихильником модернового фігуративного методу. Пластика моїх скульптур і характерна стилізація живописної манери передають мої ідеї, настрій і задум. Ви не знайдете тут натуралістичних деталей, я залишаю тільки те, що важливе для мене. На полотні пишу або творю, укладаючи, як каменяр, камінь за каменем, свої картини пензлем, послідовно заповнюючи контури нанесеного раніше зображення на темну площину полотна витягнутими трикутниками різних розмірів. Я намагаюся вдихнути життя в динамічну гармонію кольору і форми, об’єднати деталі, що не мають зв’язку, дати їм звучання візуальної симфонії і наповнити композицію сенсом”.
Творчі одкровення Гігаурі поламали всілякі стереотипи та уявлення про образотворчі канони, вщент розбили надумані принципи соцреалізму. І разом з тим вони глибоко національні: нагадують мури стародавніх кавказьких фортець, збудованих з кам’яних пластинчатих брил (живопис), та звивисті виноградні лози (скульптура).
Вириваючись із підсвідомості автора, вони “виспівують ”щемні спогади дитинства, благородство й скромний затишок батьківської оселі, мінливі кавказькі краєвиди. Хоча замість конкретики панують узагальненість, своєрідна голограма, модерний монументалізм.
Живописні картини й скульптурні роботи з дерева Гігаурі — це поліфонія його душі, в якій бринить ностальгія за Кавказом, сповнена грузинського вогнистого темпераменту й вільного орлиного лету фантазії.
Завдяки внутрішній ритміці письма та різьблення, модуляціям кольорових акцентів та фігуративних ліній, його роботи переходять із візуальних у слухові образи, творячи загадкові музичні асоціації. Це підсилюють і назви творів: “Колискова”, “Молитва”, “Коли співає місяць”, “Не бачу, не чую, не кажу”…
Автанділ Гігаурі артистично й віртуозно користується багатою кольоровою гамою, вмінням розставляти колористичні акценти, дотримуючись ритмічної гармонії рисунку. Це якась вибухова стихія кольорів, динамічних ліній. Тільки йому підвладними прийомами Гігаурі вміє “підсвічувати” (тонувати), “кольорово озвучувати” (розфарбовувати міріади видовжених клиночків), які змушують глядача побачити незриме й почути музику правічних істин. Твори Гігаурі не обмежуються просторовими рамками, бо діють на глядача через асоціативний ряд на межі почуттів і відчуттів.
Творчим апогеєм скульптора Автанділа Гігаурі є створення пам’ят-ника “Героям і жертвам Чорнобиля”, який встановлений у Хмельницькому на розі вулиць Кам’янецької і Прибузької (архітектор Сергій Козак). Відкриття пам’ятника було приурочене 25-річчю Чорнобильської трагедії й відбулося 26 квітня цього року. Це творча данина пам’яті 20 тисячам жителів нашого краю — військовим, інженерам, будівельникам, медикам, фахівцям інших професій, які побували у самісінькому пеклі Чорнобиля, ризикуючи своїм життям, здоров’ям заради нащадків.
З 1995 року до Автанділа Гігаурі приходить всеукраїнське й міжнародне визнання. Він стає членом Національної спілки художників України, бере участь у колективних виставках. Відбулося й п’ять персональних виставок (Хмельницький, Київ). Його роботи знаходяться в приватних колекціях не тільки в Україні, але і в рідній Грузії, Польщі, Німеччині, Росії, США, Норвегії, Швеції, Ізраїлі, Японії.
Коли намагаєшся зрозуміти феномен митця Автанділа Гігаурі, складається враження, що він до нинішнього стилю випробував усі здобутки попередників і запропонував власні стилістичні, структурні й технічні новаторські рішення. Їх ще належить вивчити й теоретично обґрунтувати мистецтвознавцям. Але вже сьогодні, коли гортаєш його каталог з ілюстраціями живопису й скульптурних робіт, то переконуєшся в його потужній творчій потенції.
Напередодні його півстолітнього ювілею зичимо талановитому й неординарному митцеві щасливого сходження на Говерлу творчої високості!
Микола Кульбовський