Незважаючи на економічну кризу, яка не обминула й підприємства Хмельниччини, відкрите акціонерне товариство “Темп” — у переліку колишніх промислових гігантів обласного центру, що зуміли адаптуватися до ринкових відносин. Минулого року колектив підприємства одержав прибуток у п’ять мільйонів гривень, що втричі перевищує доходи попереднього року. За перший квартал 2011-го “Темп” виробив продукції на 3 мільйони 350 тисяч гривень. А середня зарплата працівників склала 2920 гривень. Це дало можливість забути про борги, запрацювати спокійно і ритмічно. В цехах підприємства панує напружена виробнича атмосфера, створені належні умови для продуктивної роботи та професійного зростання. Як і в колишні добрі часи, темпівці працюють не лише на обсяги продукції, а й на якість, вкладаючи у роботу всю свою професійну майстерність.
Незважаючи на економічну кризу, яка не обминула й підприємства Хмельниччини, відкрите акціонерне товариство “Темп” — у переліку колишніх промислових гігантів обласного центру, що зуміли адаптуватися до ринкових відносин. Минулого року колектив підприємства одержав прибуток у п’ять мільйонів гривень, що втричі перевищує доходи попереднього року. За перший квартал 2011-го “Темп” виробив продукції на 3 мільйони 350 тисяч гривень. А середня зарплата працівників склала 2920 гривень. Це дало можливість забути про борги, запрацювати спокійно і ритмічно. В цехах підприємства панує напружена виробнича атмосфера, створені належні умови для продуктивної роботи та професійного зростання. Як і в колишні добрі часи, темпівці працюють не лише на обсяги продукції, а й на якість, вкладаючи у роботу всю свою професійну майстерність.
Із досьє “Проскурова”
Іван Максимович Праворський народився в лютому 1946 року в селі Олександрівка Старосинявського району, поблизу знаменитої Пиляви. Після закінчення школи вступив у Хмельницький технологічний інститут побутового обслуговування населення (тепер ХНУ), який закінчив у 1971 році, здобувши спеціальність “Технологія машинобудування”.
Працював інженером-конструктором, начальником механічного цеху на заводах “Термопластавтомат”, КПО, начальником виробництва, а потім п’ять років заступником директора з виробничих питань на заводі “Темп”.
У 1987-1995 роках — головний інженер, а згодам генеральний директор виробничого об’єднання, до складу якого входили Красилівський завод “Машинобудівник” та Ізяславський “Харчомаш”. Підприємства роз’єднали, а Іван Максимович продовжував очолювати красилівських машинобудівників. З 1995 року він — генеральний директор ВАТ “Темп”, що спеціалізовувалося на виробництві технологічного обладнання та сільськогосподарської техніки. Член-кореспондент АМТН України, заслужений раціоналізатор України, заслужений винахідник СРСР.
Одружений. Має двох доньок: Наталя — кандидат педагогічних наук, доцент Хмельницького національного університету, Марина — студентка третього курсу Вінницького медичного університету імені Пирогова.
— Чесно кажучи, я довго вагався над пропозицією очолити колектив ВАТ “Темп”, — пригадує Іван Максимович. — Тим більше, що керував красилівськими машинобудівниками, у яких виробничі справи йшли більш-менш стабільно. Перші дні роботи на посаді генерального директора “Темпа” були, мабуть, найважчими у моєму житті. Адже на підприємстві було вимкнені телефони, вода, електроенергія. Завод завмер… Можна було, звичайно, відмовитися від директорства, але гордість, амбіції та особливості характеру не дозволили.
— З чого почалося відродження підприємства?
— Пішов на поклон до тодішнього очільника “Укртелекому” Володимира Данілова, аби підключили хоча б два телефони. Через день-другий цю процедуру довелося повторити і з керівниками “Хмельницькводоканалу” та “Хмельницькобленерго”. На черзі були кадрові питання, вирішення яких вимагало рішучих дій та непопулярних методів. Адже на заводі офіційно рахувалися тисячі працівників, які вже давно зайнялися “базарним” бізнесом. Про повернення на виробництво ніхто з них навіть і чути не хотів. Як не прикро, але з багатьма довелося розлучитися. Залишилися лише найвірніші, хто вірив у відродження заводу.
— І скільки ж людей тоді залишилося на підприємстві?
— Майже дві сотні. Але це були майстри високої кваліфікації. Саме з ними вдалося зрушити виробництво з мертвої точки. Почалася майже каторжна праця в складних умовах безгрошів’я, відсутності будь-яких гарантій. Невдовзі “Темп” заявив про себе не лише в області, а й за її межами. Ми почали працювати з німецькою та австрійською фірмами, які зацікавилися нашою продукцією та перспективами. На цей час у підприємства вже була чітка програма розвитку, прорахована досвідченими спеціалістами, зважаючи на конкретні обставини, можливості та реалії. Здавалося, вже ніщо не зможе загальмувати складний процес відродження. Але життя висувало щоразу нові проблеми і перешкоди. Адже під час приватизації за кілька років нашими власниками ставали словаки, болгари, київські фірми. Не всі були зацікавлені у зміцненні підприємства. Саме наші власники розбазарили значну частку виробничих площ підприємства. На щастя, вдалося зберегти обладнання та виробничі лінії. Одному Богу відомо, на які лише дипломатичні ходи довелося йти, аби зберегти завод, відновити його колишні можливості та імідж.
— Іване Максимовичу, яку продукцію нині виготовляє ВАТ “Темп”?
— В основному, це трубозварювальні лінії великого діаметру, які замовляє російський “Газпром”, та спеціальні гальванічні столи для австрійської фірми “Прокон”. Крім цього, ми створили потужне спеціалізоване конструкторсько-технологічне бюро (СКТБ), що розробляє зокрема автоматичні та ручні гальванічні лінії. Разом із їх випуском монтуємо очисні споруди. Це дає змогу не витрачатися на будівництво громіздких очисних споруд, а ефективно користуватися нашими. “Темп” раніше теж спеціалізувався на випуску цієї продукції, але вона застаріла. Завдяки нашому СКТБ, подібного, до речі, немає в Україні, ми освоюємо нові високі технології.
— Складається враження, що у підприємства немає боргів із заробітної плати, ні перед бюджетом, ні перед різними фондами, ні перед постачальниками взагалі немає невирішених проблем.
— А хіба таке буває? Вирішуєш одну проблему, на черзі — друга. Нині нас знову хвилює кадрове питання. Контингент працівників на “Темпі” помітно старіє, а молодого поповнення немає. На жаль, заклади профтехосвіти не готують сьогодні фахівців, які б могли продуктивно працювати в нинішніх умовах та на сучасному обладнанні.
— Іване Максимовичу, власне, те завдання, яке ви колись поставили перед собою, виконано. Підприємство успішно працює і це найголовніше. Про що тепер мрієте?
— Задумів та ідей не меншає. Поки є сили, снага і здоров’я, постараюся, аби ВАТ “Темп” і надалі не припинив свого розвитку. Адже межі вдосконалення немає ніколи…
Іван Бубен
На фото: Іван Праворський біля нової трубозварювальної лінії