Про реальну потребу в сховищах та протирадіаційних укриттях в Україні говорять з початку російського вторгнення, адже ця війна передбачає не лише відкритий збройний конфлікт, а й нанесення точкових ударів по всій території держави, включно до “мирних” центру й заходу. Однак цілеспрямовної стратегії і системи громадянської оборони, безпосередньої роз’яснювальної роботи з населенням суспільство не відчувало всі ці роки, хоча потреба існує з 2014-го. Проте ми, населення, й досі не знаємо, переважно, куди у випадку надзвичайної ситуації бігти, де ховатись, що з собою мати і наскільки довго можна перебувати в укритті, які там умови і т.д. І головне: де вони знаходяться, чи доступні кожному? Чи є сховище у вашому будинку? Чи є у під’їзді, на дошці оголошень, відповідна інформація з роз’ясненнями, як діяти в екстреному випадку? Чи обладнаний, до прикладу, підвал у моєму будинку, не відомо, адже відповідних написів ніде немає, а сам підвал поділений на комірки мешканцями, як і в більшості комунального міського житла.
За повідомленням заступника начальника управління цивільного захисту населення і охорони праці міської ради Анатолія Триндюка, станом на січень 2022 року в місті є 69 укриттів. З них 65 — сховища та чотири — протирадіаційні укриття. Всі вони можуть вмістити понад 25 тисяч людей. Укриття побудовані на стратегічних об’єктах (заводи, лікарні тощо), тобто, призначені для захисту працівників підприємств, установ та організацій, які продовжують свою діяльність в особливий період. Захисні споруди, які є на територіях лікарень — під посиленим контролем.
“В лікарнях ці споруди знаходяться у робочому стані, туди, в першу чергу, евакуйовуватимуть хворих. Ми контролюємо, щоб керівництво медзакладів підтримувало ті приміщення в належному вигляді, щоб там була вода, світло, і вони могли закриватися. Всього є сім таких комунальних захисних споруд”, — каже Анатолій Триндюк.
На простих громадян ці об’єкти не розраховані. Також посадовець повідомив, що в місті є 20 сирен сповіщення, які охоплюють всю його територію.
“Оповіщення в нас йде через сирени, вуличні, об’єктові гучномовці, які є у торгових центрах і в місцях скупчення, перебування людей. Це школи, садочки і т.д. А також можуть здійснюватися за допомогою спецавтомобілів, патрульної служби, ДСНС. В першу чергу, з собою потрібно мати документи, невеличкий запас продуктів, води і медикаментів”.
Найбільше, 672 найпростіших укриття, знаходяться в підвалах будинків. Про це розповів начальник управління з питань цивільного населення і охорони праці міськради Юрій Корева. За його словами, минулого року ці укриття перевірили, і на кожне з них завели облікові картки з описанням технічного стану: “Їх утримання здійснюється в межах кошторисних призначень на утримання підвальних приміщень муніципальними компаніями. Ця кількість споруд розрахована на укриття всіх мешканців”, — каже посадовець. — У найпростіших укриттях люди можуть перебувати до 12 годин”.
Як міркують громадяни про можливість бути готовими до загрози нападу? Дехто має оповіщення в телефоні, і знає, які документи, речі мати з собою. Куди ховатись? Люди переконані, що, насамперед, в підвалах будинків, проте не всі вони належним чином пристосовані до великого скупчення людей, не обладнані не те що біотуалетами, а й достатнім освітленням, під ногами “чвакає” вода. Але й громадяни не повинні залишатись пасивними і просто чекати, як кажуть, склавши рученьки, поки їх хтось не покличе: мовляв, запрошуємо у сховище. Чи цікавились ви вашим підвалом, чи пропонували свою посильну допомогу в облаштуванні тимчасового прихистку? Питань багато, адже досвіду життя в екстримальних умовах в нас немає.
А як працюватиме система оповіщення про надзвичайний стан? Спочатку її вмикає обласна адміністрація, потім ця інформація має пройти по всіх місцевих теле-та радіоканалах.
“Тут буде передаватися, що сталося, що людям робити і куди вийти для транспортування. Тексти цих звернень є, і на всі випадки, інформація буде постійно уточнюватись, — поінформував Анатолій Триндюк. — Також є розроблений план дій евакуації. Населення буде вивозитися у безпечну зону за межі міста. Ми активно працюємо з комунальними службами та перевізниками. За потреби, приватні перевізники нададуть також транспорт, в резерві міської ради є весь необхідний інвентар, техніка та пальне для доставки людей у безпечну зону. В першу чергу, будемо транспортувати хворих, лікарів, людей з інвалідністю, дітей та жінок, потім чоловіків. Керівництво та необхідні люди залишаються на місцях, аби контролювати та керувати ситуацією”. На запитання, чи є в перших осіб міста окреме укриття, Анатолій Дмитрович відповів, що таких об’єктів немає: “Тут всі рівні, всі люди. Члени сімей керівництва міста будуть евакуйовуватися, як і всі громадяни”.
Слід відзначити, що від початку воєнної загрози, тобто бойових дій на сході в 2014 році, місто зробило чимало, аби убезпечити людей. Як повідомляли у 2015 році місцеві ЗМІ, за інформацією того ж управління цивільного захисту населення, на території Хмельницького було 67 сховищ, 9 з них у комунальній власності. 16 з них ще у 2013 році повністю були непридатні для використання через суттєві технічні пошкодження, тобто фактично існувало лише 51 сховище.
В свій час вони переважно будувались на підприємствах, в установах і організаціях. І були першочергово призначені для захисту працівників стратегічних підприємств. Наступна категорія — це комунальні підприємства, які працюють в особливий період, і диспетчерські: водоканал, теплокомуненерго, служби, що забезпечують життєдіяльність міста. Також сховища були передбачені біля лікарень.
На жаль, жодне з 51 сховища, що були на території Хмельницького у 2015 році, не могли захистити від хімічної чи ядерної зброї. І це було закономірним наслідком державної політики 1990-х років. Тоді Україна віддала ядерні ракети, отримавши взамін гарантії, що нас будуть захищати в разі нападу.
Ось і зіграв роль популістський фактор: мовляв, ми всім оголосили, що ми мирні, тому на нас не будуть нападати, то й сховища не потрібні. Отож більшість з них занедбали. І в 2014-2015 роках, щоб привести до ладу лише одне стандартне, надійне сховище в Хмельницькому, необхідно було від 1,5 до 2,5 млн. гривень. До того ж, фільтри для очищення повітря, що використовуються в сховищах, виготовлялися я в країні агресора — Росії.
Війна стала уроком, який ми тепер вивчаємо і засвоюємо. І легковажити його наслідками надалі просто не маємо права. І це стосується, звісно, не лише влади, а й активних громадян — волонтерів, ветеранів АТО/ООС, що здатні очолити громадянську участь, заохотити кожного з нас зробити свою частку в справу цивільної оборони. Тобто, важлива участь усієї громади.
Адже бомбі, тим більше, реально російській, байдуже, на чию голову вона впаде.
Тетяна Слободянюк