Не перестаю захоплюватися у ці дні японцями, які демонструють всьому світові незламний характер, проявляють унікальні властивості своєї нації, мужньо зустрівши страшний виклик стихії. Не сумніваймося, що, гідно оплакавши загиблих, завтра цей народ вийде ще сильнішим з цієї скрути…
Тож нині я мимоволі згадую все те, що відбувалося з нами у рік Чорнобильської катастрофи, й, даруйте, гіпотетично ставлю на місце японців нас із вами. Скажете, що сумнівними є подібні порівняння? Можливо, адже Господь кожному народові, як і кожній людині, вділяє свій, тільки йому посильний Хрест долі. І все ж згадаймо бодай на мить наш Чорнобиль, тим більше, що невдовзі відзначатимемо його 25-ті роковини. Оті героїзм і самопожертву наших співвітчизників, які закривали смертоносний ядерний смерч ціною власного життя, здоров’я, і тих, хто тоді свідомо ховав від нас правду про нього, хто гнав на першотравневі демонстрації нашу дітвору чи нині нехтує законними вимогами ліквідаторів-чорнобильців. Не дай Боже повторення подібних випробувань, бо нам Чорнобиля вистачить на віки. Але згадаймо, як ліквідовуються у нас численні стихійні лиха і чи готова взагалі країна, її влада до подібних катаклізмів морально й організаційно? Думаю, що ні, хоча переконаний: і серед нас знайшлися б нині відчайдухи, які, як ті японські рятувальники-камікадзе на АЕС “Фукусіма”, ризикують життям заради своїх ближніх, не ставлячи нікому жодних умов.
Але на прикладі з Японією ми маємо зінтегровану в одне ціле націю, яка попри усі віяння сучасного світу згуртована єдиними моральними цінностями, традиціями, що культивуються з покоління у покоління. Ми ж з вами, на жаль, цим не можемо аж ніяк похвалитися, бо якраз на червоній смузі таких об’єднавчих чинників у нас виникають найбільші проблеми, саме навколо культури, історії, національних традицій і трагедій, мови йде найцинічніша маніпуляція нашою свідомістю.
Що нас повинно насправді об’єднувати? Переконаний, що якраз такі засадничі духовні цінності. І це вже велика проблема для будь-якої країни, якщо її народ здатен об’єднуватися, скажімо, лише у ненависті до багатих, коли загалом такі соціальні гасла переважають запити духовні. Все це вже ми з вами проходили на прикладі власних батьків-дідів. І можна нині тільки пошкодувати, що за двадцять років незалежності якраз такий соціальний чинник є домінуючим у системі наших суспільних цінностей, що загалом і є нищівним вироком будь-якій владі — і нашій нинішній, і на жаль, і колишній. Бо, на моє глибоке переконання і, сподіваюся, також більшості з вас, не можна “дражнити” нині з телеекранів народ, який уже і так затягнув паски до хребта, на відміну від своїх владців, якимись бенефіс-прийомами мільйонерів, найрізноманітнішими масовими гламурними телешоу, що відверто принижують переважну більшість громадян нашої країни, які ледь зводять кінці з кінцями.
Все це дуже небезпечно з огляду на неконтрольованість подібних соціальних вибухів, які можуть виникнути цілком спонтанно, як це бачимо, зокрема, в арабському світі. Звичайно ж, можна випускати цей вибухонебезпечний суспільний “пар” планомірно, зорганізувавши, наприклад, протестні акції вчителів, комунальників та інших соціальних груп. Проте, як показує вже наша практика, українська ментальність не надто піддається на подібні експерименти. Тож, видно, у наших владних коридорах не все гаразд з розумінням суспільних діагнозів, які ставить перед нами життя. На жаль, тут ми вже точно не зможемо діяти як японці!..