Сучасний світ ставить перед суспільством нові виклики, зокрема нині, коли пандемія змінює засоби і можливості комунікації. Особливо чутливо на зміни в суспільній свідомості, організації соціального і професійного простору реагує освіта. Дистанційне навчання, зміна головної комунікації — живого спілкування учителів і дітей, змушують прогресивну педагогічну спільноту сучасного світу формувати і новий професійний досвід, і новий світогляд. Для України це актуально не лише в умовах пандемії, а й у стратегії галузі: адже наступного навчального року національна освіта працюватиме в реальних умовах Нової української школи (НУШ). Чи буде ця школа справді новою за духом, а не формально, залежить не лише від зусиль держави і влади, а й рівною мірою від професійної налаштованості, а, головне, відповідальності самої педагогічної спільноти.
Нещодавно в Хмельницькому НВК №9 відбулась велика неформальна педагогічна рада, учасниками якої стали педагоги новатори України, члени спільноти “EdCamp Ukraine”, громадської організації, яка з 2015 року є учасницею міжнародного педагогічного руху “EdCamp”, і сьогодні є найчисленнішим незалежним освітянським рухом у країні. За п’ять років існування незалежна спільнота об’єднала майже 40 000 освітян, нині вони є майже в кожній другій школі країни. Громадянське суспільство здатні формувати відповідальні вчителі, новатори за своєю суттю і професійним покликанням. І тому активний незалежний рух учительства активно підтримав Хмельницький міський голова Олександр Симчишин, який взяв участь у заході і зазначив, зокрема: “Педагог не може відставати від змін, які відбуваються навколо, і ми формуємо саме активну професійну спільноту. Це крута педагогічна подія — магістральний “EdCamp Кhmelnitskyi Educational Facility 9 “Професійна компетентність вчителя: можливості, прокачка, лайфхаки”. Добре, що освіта стає сучасною і мобільною”.
Про особливості неформального педагогічного руху в Україні, до якого приєднались і хмельничани, — у розмові з директоркою НВК №9, координаторкою “Міні-edcamp Khmelnitskyi Educational Facility 9”, громадською діячкою Іриною ТОМИЧ.
— Ірино Василівно, хто є учасниками вашої неформальної і такої популярної нині педагогічної спільноти, і якою була тема Хмельницької конференції? Чому, до речі, свої конференції едкемпівці називають (не)конференціями? А свою спільноту — білими воронами?
— Тому що ми — команда освітніх інноваторів, білих ворон, які мають крила, мають натхнення і мають завзяття починати та завершувати щороку десятки проєктів. Із 2015 року проведено шість національних та 186 регіональних (не)конференцій. Остання онлайн-(не)конференція в 2020 році зібрала рекордну кількість осіб — 10019, і стала найбільшою онлайн-подією в історії освіти України. Цього року “EdCamp Ukraine” запустила національну платформу підвищення кваліфікації педагогічних працівників EdWay для реалізації свободи вибору форми і змісту підвищення кваліфікації, партнерської взаємодії між усіма сторонами цього процесу, створення конкурентних умов для розвитку ринку освітніх послуг. Один з важливих напрямів – підготовка українських підручників, загалом освітньої бази, професійної освіти в умовах Нової української школи.
НВК №9 давно займається інноваційною діяльністю, наші педагоги беруть участь в багатьох проєктах, зокрема в тих, які рекомендує громадська організація “EdCamp Ukraine”. Також ми маємо на сьогоднішній день експеримент загальноукраїнського рівня, який співзвучний з темою (не)конференції , яку ми проводили: “Професійна компетентність учителя в еру формальної і неформальної освіти”. До речі, ми маємо вже трирічний досвід нашої участі в цьому експерименті, який дотепер триває у нашому закладі.
Тема нинішньої (не)конференції також одна з найактуальніших: “Професійна компетентність учителя: можливості, прокачка, лайфхаки”.
— Що хочуть змінити неформальні педагоги?
— Знаєте, задекларована автономія вчителя сьогодні, на жаль, залишається лише декларацією. Так, учитель має право обирати методи і форми роботи на уроці, але на сьогодні в нас не залишається вибору щодо підручників, з якими працює інноваційний вчитель, або взагалі цих підручників немає. Також сьогодні ми дуже обмежені в програмах. Уже з наступного року будуть модульні програми, і вчитель зможе обрати ту, за якою буде працювати в НУШ, а нині ми ще працюємо за єдиною типовою програмою Міносвіти. Вона перевантажена, її наповнення не завжди відповідає вимогам і викликам сучасності. Минулого навчального року українські школярі взяли участь у міжнародному дослідженні PISA, яке оцінює три компетентності: читацьку, математичну і природничо-наукову. В тих випробуваннях дітей перевіряли на практичне застосування своїх знань і навичок. На жаль, наша освіта затеоретизована, а ось практичних, спрямованих на реалізацію цих знань в житті, в нас програм немає. Ось це і є проблема. Нині дуже важливо працювати над собою, якщо ти хочеш рухатися в ногу з часом.
— Що таке освітня прокачка, лайфхаки, які стають популярними в професійному середовищі? Який формат зустрічі?
— Наша комунікація – це вміння свою точку зору, свої напрацювання прокачати, як спортсмену в залі прокачати м’яз. Тобто, щоб вирішувати задачу, щоб прокачати компетентність, її треба перевірити, ще раз випробувати, побачити її збоку і тоді ще раз застосувати. Лайфхак, це, по суті, обмін досвідом, кмітливість, родзинка фахового напрацювання кожного вчителя. І під час неформального спілкування тобто (не)конференції, взагалі навіть чаювання, вчителі передають свої лайфхаки один одному, і цей досвід є безцінним, стовідсотково реальним. А вчитель — це соціальна істота, яка не може жити відокремлено, йому треба спілкуватися з собі подібним, аби зрозуміти, чи він правильно щось робить, чи має відгук у своєї колеги з того чи іншого питання…
А щодо формату, він дуже гнучкий, демократичний, тому цікавий. По-третє, практичний і має шість принципів: безкоштовність, довільний вибір тем програми, спікерів, експертів. Кожен учасник може бути і спікером, і експертом, чи просто слухачем. Наша аудиторія — це не лише міські й сільські педагоги, а й студенти, науковці, батьки.
— Завдання відповідальної спільноти — вирвати вчителя з контексту сірості, стимулювати його змінюватись, бути відповідальним. Міністерство освіти якимось чином виявляє участь, зацікавленість у ваших проєктах?
— Ні, це все на громадських засадах, на добровільній ініціативі. “EdCamp Ukraine” в Хмельницькому вже проводилися, і це дуже добре, бо це гуртує вчительство, підіймає на певний щабель, прокачує. Спікери відгукуються самостійно, ми даємо тільки оголошення: приходьте до нас, якщо хочете поділитись своїм досвідом. Ми чітко спрямували тему хмельницької зустрічі едкемпівців саме на професійне зростання. Тобто, щоб вчитель не прийшов і не прослухав про реформу, про якісь законодавчі акти, якесь нормативне забезпечення. Вчитель має взяти для себе практичні поради, навички і рекомендації, щоб зробити свою працю цікавішою, інноваційнішою і головне — результативнішою.
— Оцей учительський активний рух до нового, до світоглядного реформування, пов’язаний нині з новими викликами, врешті – онлайн навчанням в умовах пандемії? Педагоги часто опиняються наодинці з цими викликами, так само й учні, батьки. Як ваша громадська організація може допомогти розібратися в цих нетрях перемін?
— Ми вже два роки працюємо в умовах змішаного навчання: очного і з використанням дистанційних технологій, тому що цілковитого дистанційного навчання ми не можемо забезпечити, у нас немає таких ресурсів. І тут дуже важливий особистий досвід. Причому, ним діляться не лише міські вчителі, які мають кращий доступ до технічного забезпечення, а й сільські. Ми проводили цікаві майстерки: до прикладу, “Руйнуємо стереотипи” від хмельницької педагогині Наталії Зими. Ірина Смирнова поділилась досвідом використання дистанційних технологій в освітньому процесі в Сахновецькій сільській школі. А свій майстерок Гарліцька Ірина назвала “Доповнена реальність на уроках математики та фізики”. Це про інформаційний ресурс, який можна використовувати на уроках. Ось такі обміни досвідом – це практика нового дня, те, що потрібно вчителеві щохвилини. І в цьому актуальність неформальних ініціатив.
— Ви робите справу інституту післядипломної освіти, певним чином…
— Так, фактично це підвищення фахової майстерності вчителя, але наші форми роботи мобільніші, практичніші. До нас приходить багато молодих учителів, які потребують практичних навичок, які й отримують на наших майстерках. Саме в живому спілкуванні молодь набуває професійної компетентності. Сучасні діти виставляють у цифрову еру перед вчителями зовсім інші вимоги.
Раніше нас цікавила лише методика викладання певного предмета, але сьогодні світ настільки змінився, що питання емоційного інтелекту стоїть на першому місці, так само й психологічні особливості сучасних дітей, використання інтернет-ресурсів, ґаджетів, інформаційно-комунікаційних технологій.
Дуже важливо дати дитині не тільки суму знань, їй треба дати ті компетентності, якими вона зможе користуватися в житті. Як знайти потрібну інформацію, як її застосувати, як можна впоратися зі своїми емоціями і в подальшому уміти налагодити контакт при співбесіді з роботодавцем, як не показати роздратування, коли в тебе щось там не вийшло, як ту чи іншу ситуацію обернути собі на користь, як розвивати свою фінансову грамотність, користуватись онлайн-застосунками і т.д.? Скажіть, будь ласка, які предмети цьому навчають?
— За радянських часів, та й на початку 90-х у нас сварили, як могли, американську систему освіти, а тепер, виявляється, у ній є свої переваги?
— У нас була політехнічна школа, яка готувала робітничі кадри, і вона, на жаль, збереглася. Вона дає величезну суму знань, які в реальному житті людині виявляються не потрібними. Так, це важливо для загального розвитку, але я спілкувалась з дітьми, які побували за обміном у США, і навчалися там рік. По поверненню вони розповідали, що обов’язковими є 5-6 предметів, а решту, близько 15-ти, обирає сам учень. Американська система освіти вузькопрофільна: тобто, учень, студент має знати тільки те, чим він буде займатися у своєму житі. Але знати бездоганно. І коли ці пазли складаються, виходить єдина картина: багато знаємо в теорії, а реально не маємо ні практики, ні розвитку емоційного інтелекту. Наш учень обрав з довільних курс “Спіч”, тобто “вступна промова”. В Америці це дуже популярний курс. “Щотижня збирається вся школа, ти маєш виступити з промовою, і вперше це було важко, тому що я ніколи цього не робив, — розповідав він. — На тебе 300 пар очей дивляться, я зніяковів від незвички. А вже через місяць почувався упевнено перед аудиторією”. Я в цьому реально переконалася, коли наш “американець” на випускному вечорі сказав таку промову, поводився так вільно, переконливо, що всі були вражені. І я зрозуміла: ось ці навички вільно, гідно почуватись перед аудиторією, не боятися зустрічних незручних запитань, переконливо висловлювати свою точку зору для дітей важливіші, бо вони життєві, вони дають досвід. Ми в нашому закладі реалізовуємо ще один проєкт, українсько-німецький “Молодь дебатує”, і бачимо, як такі діти змінюються, як намагаються розширити свої компетентності, ерудицію. І зараз на уроках вони відрізняються, вміють будувати свої висловлювання, оґрунтовані промови: з тезами, доказами, дискусією, підсумками. До речі, на нашій (не)конференції була майстерка від нашої вчительки Тетяни Колодій про розвиток емоційного інтелекту в молодших школярів. Над цим у нас працює творча група, її учасники досліджували, як емоційний інтелект впливає на освітній процес, на дитяче середовище, і з’ясували, що такий вплив, дійсно, дуже великий.
До речі, ця майстерка користувалась попитом, багато вчителів виявили бажання взяти в ній участь. У школи зараз приходить багато дітей з особливими потребами, в тому числі з емоційною нестабільністю, інклюзивний простір стає реальністю, в якій потрібно учитись жити всім. І цей досвід потрібно поширювати, обговорювати, впроваджувати.
Хочу також відзначити особливу сесію від EdCamp про стійкість “Виміри стійкості: системний, шкільний особистий”, яку провели педагогині Людмила Хорькова (м. Кривий Ріг), Світлана Стельмах (м. Херсон). Розглядали питання вчительського вигоряння: адже умови праці в умовах змішаного навчання стали для вчителя викликом, який вимагає докладання більш значної кількості і моральних, і фізичних, сил, психологічного здоров’я: нині це актуально.
Із цієї та інших актуальних тем наш заклад має чимало позитивних напрацювань, і саме тому ми прийшли до спільноти, яка прагне змінювати професійні підходи, освітній соціум, і таким чином впливати на формування громадянського суспільства. Разом — ми сильні.
Розмовляла
Тетяна Слободянюк