3 жовтня — День учителя, єдине професійне свято, до якого має стосунок не лише багатомільйонна когорта працівників освіти, а й кожна сім’я: адже школа — частина життя кожної людини.
Наша школа постійно реформується, вибудовує нові стандарти, але незмінним залишається особистість, душа і талант учителя. Це — фундамент, на якому закладається майбутнє нації, відбувається становлення покоління. І це не передсвятковий пафос, а закон суспільства, яке завжди прагне змін на краще, і ці зміни пов’язує не лише з системою влади, економіки, а й з системою освіти, яку вибудовує держава, а втілює в життя головний рушій усіх реформ — педагог.
Українська освіта всі тридцять років перебуває в стані реформування: і це природно, адже національна школа повинна відповідати засадам ідеології держави. Реформи завжди даються важко, бо не просто змінюються підходи до освітнього процесу, ще важчим є ламання суспільних стереотипів, напрацьованих десятиліттями, відшліфованих попередніми поколіннями. Нинішній рік також особливий у житті національної освіти: завершується перший етап освітньої реформи “Нова українська школа” (НУШ), яка триває вже третій рік.
Хмельницька середня ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Івана Огієнка – одна з наймасовіших у місті, тут навчається 1796 учнів, у штаті 147 працівників. Заклад успішно працює, директор школи Іван Душкевич першого вересня цього року отримав високу відзнаку держави — Почесну грамоту Верховної Ради України “За заслуги перед українським народом”. Поступ освітнього закладу тим вагоміший, що здобутки нашій освіті минулого навчального року давались нелегко, адже пандемія, дистанційне навчання змусили педагогів не лише навчати школярів у нових умовах, а й активно навчатися самим, долаючи виклики, здобуваючи новий досвід. І хоча усі педагогічні новації цього періоду стосуються головним чином нових технологій у методиках викладання, центральною віссю освітніх рівноваг залишається головна — учитель.
Про особистість сучасного педагога, його світоглядні і професійні принципи — у розмові із заступницею директора з навчально-виховної роботи ЗОШ №25, креативною і творчою педагогинею, учителькою хімії Наталією КУШЛАК.
— Наталіє Пилипівно, на Вашу думку, якого вчителя люблять сучасні діти? Молодшого, старшого? Вимогливого, поблажливого?
— Люблять справедливого. І того, то їх розуміє, хто розуміє їхні проблеми. Сучасний світ дуже складний. Коли я прихожу на урок, дивлюсь на дітей, аж душа щемить, тому що я думаю: от ці переживання, які супроводжували мене в юності — “знаю-не знаю урок” — не найважливіші нині. В наш час я думаю інше: чи ця дитина поснідала, коли мама її в школу відправляла, чи в неї, може, інші проблеми, чи вдома все гаразд? Понад 30 років працюючи в школі, я розумію, що в сучасних дітей інколи є такі проблеми, які заважають їм думати про зміст предмета, заважають якісно підготуватися до уроку. І коли вчитель починає з примусом, з докорами вимагати пояснень, у дитини виникає внутрішній протест. Бо в неї на першому плані на даний момент інші проблеми. Тому я вчителям завжди кажу на нарадах: перш за все ми маємо бачити в дитині людину зі своєю душею, переживаннями, тривогами. І 45 хвилин уроку — це той неповторний час, який ніколи не повернеться, ні для нас, ні для дітей. І тому повинні пройти так, щоб дитина запам’ятала їх позитивно. Я можу не навчити на сто відсотків бути хіміком, вченим, і, скоріше за все, й не навчу, тому що я учитель, а не вчений з академічними званнями. Але я маю дати життєві компетентності з хімії, щоб діти знали, як користуватися ними в житті. Але в той же час потрібно відповідати їм на запитання: а навіщо знати будову атома, розв’язувати задачі… А в мене є відповідь: тому що людина повинна вчитися протягом життя. А хімія — це одна з тих наук, яка формує логічне мислення, дуже чітко показує зв’язок між причиною і наслідком. І коли дитина навчається думати, ця компетентність залишається з нею протягом всього життя. Чи люблять діти мій предмет? Гадаю, так. Тому що я не примушую, не силую, а показую, який це захоплюючий і цікавий світ. У мене зараз у 8-му класі тема “Будова атома”: вони всі захоплено слухають про світ, який ми не бачимо ні очима, ні навіть у мікроскоп, там діють зовсім інші закони. Хіба це не цікаво знати?
— Ви талановито вводите дітей у світ свого предмета. Можливо, тому, що педагогіка– це ваше рідне? Адже продовжуєте родинну педагогічну династію. Ваша мама, Клавдія Максимівна Антонюк — авторитетний і відомий педагог у минулому, дуже тривалий час керувала 3-ю Хмельницькою школою, однією з небагатьох українськомовних шкіл, і цей заклад вважався престижним значною мірою завдяки її керівництву. Ви відчуваєте себе продовжувачкою династії?
— На жаль, це буде перший День учителя без мами… Майже рік тому вона відійшла у засвіти, на 94-ому році життя. Я не можу сказати, що відчувала на собі вагу маминого керівного становища. Ми з сестрою Танею виростали у великій любові до мами, а її вимогливість завжди була справедливою і мудрою. Я бачила, що мама працює зранку до вечора. Можливо, нам вдома трохи менше приділяли уваги, ми росли самостійними, нас не водили у спортивну секцію, додому зі школи — ми самі, удвох. Але мама багато нам дала. Насамперед, усвідомлення того, щоб кимось бути і чогось досягти — потрібно багато працювати і відповідати за свої справи, вчинки. Я досі не можу піти на урок не підготовленою, досі пишу конспекти. Це також від мами. Так само — постійно навчатися, ставити нові завдання, цілі і досягати.
— Ваша школа носить ім’я Івана Огієнка. Це визначає ідеологію, виховну стратегію?
— Це наш свідомий вибір. Ініціатором стала голова хмельницької “Просвіти” Зоя Діденко. Наша школа давно співпрацює з товариством, наші учні щотретього вівторка у “Просвіті”, і такі заняття дають дітям великий емоційний, патріотичний заряд. Я вважаю, що постать Огієнка, всесвітньо відомого українця, нашою державою на нинішній день недооцінена, і ось такі громадські організації, як “Просвіта”, несуть здійснюють велику націєтворчу роботу, і, що важливо — з дітьми, з поколінням, яке формується. Ми повинні давати дітям знання про наших світочів, про духовну Україну, про справжніх героїв. І в цьому – суть патріотичного виховання, щоб діти пишались нашою історією, нашими сподвижниками, які залишили безцінний спадок високої духовної культури, жертовності в ім’я Вітчизни. Зараз нікого не здивуєш, одягаючи вишиванку. Але я пам’ятаю, з маминих розповідей, як деякі з нинішніх “професійних” патріотів, приводячи в молодості записувати до школи дитину, вияснювали: яка це школа. І коли мама відповідала, що з українською мовою викладання, у відповідь чула: “Нет, нам нужна русская”. Усе це пройшла освіта, школа, і пам’ятаємо, який спротив чинився поверненню до української…
— Молоді педагоги, які приходять в сучасну школу, по суті — ровесники незалежності. Але існує думка, що в школу нині переважно йдуть середнячки, а кращі випускники вишів знаходять більш престижну з точки зору матеріального…
— У школу йдуть ті, хто любить дітей, у кого є покликання. Так було завжди. Зараз приходить цікава молодь, яка хоче працювати, незважаючи на те, що зарплата в початківця дуже скромна. Розумієте, у педагогіку не приходять, сподіваючись на фінансовий бік цієї праці. Це творчість, і вона переважує інші запити. Хоча, мушу визнати, університетська підготовка зараз слабша, але це не їхня провина.
— Важко сформулювати загальний висновок. До позитиву реформ освіти можу віднести впровадження зовнішнього незалежного оцінювання. Це дуже гарний механізм, попри те, що його критикують, але альтернативи поки що немає. Я в нашій школі під час проведення основної сесії ЗНО є помічницею відповідального за пункт тестування. І я не вірю в те, що під час тестування можливі якісь маніпуляції. Бо саме ЗНО дає можливість отримати високий бал, щоб вступити до вишу дітям, які гарно навчаються, але з не дуже забезпечених сімей, де батьки не в змозі дати платну вищу освіту. У нас кілька випускників, за результатами ЗНО, вступили до Київського національного університету, в медичний. І шлях до вишу, бюджетного навчання їм відкрився саме через ЗНО. І тому я вважаю, корисна реформа та, яка дає рівні можливості в здобутті якісної освіти усім дітям. Реформа, яка мені не подобається, яка була давно зроблена, і зараз намагаються щось виправити, але це не так легко, це — нівелювання природничо-математичної освіти. І результат — нині важко знайти грамотного інженера, механіка. Ці спеціальності взагалі не популярні. Раніше всі хотіли бути юристами, тепер — програмістами. А на них стоїть фундамент життя! Нині вводять до ЗНО обов’язкове оцінювання з математики. Але перед тим, як його складати, потрібно переглянути навчальні програми, математична освіта у школах має бути на зовсім іншому рівні. Так само з хімії. Проблема в тому, що зміст тестів і зміст навчальної програми різні. І цей розрив дуже великий.
— За 30 років незалежності наша освіта перманентно реформується. Нинішня реформа — Нова українська школа — вже третя. Фактично, кожне покоління учнів – це покоління чергової реформи. Які результати? Які переваги і які мінуси таких частих реформувань?
— Важко сформулювати загальний висновок. До позитиву реформ освіти можу віднести впровадження зовнішнього незалежного оцінювання. Це дуже гарний механізм, попри те, що його критикують, але альтернативи поки що немає. Я в нашій школі під час проведення основної сесії ЗНО є помічницею відповідального за пункт тестування. І я не вірю в те, що під час тестування можливі якісь маніпуляції. Бо саме ЗНО дає можливість отримати високий бал, щоб вступити до вишу дітям, які гарно навчаються, але з не дуже забезпечених сімей, де батьки не в змозі дати платну вищу освіту. У нас кілька випускників, за результатами ЗНО, вступили до Київського національного університету, в медичний. І шлях до вишу, бюджетного навчання їм відкрився саме через ЗНО. І тому я вважаю, корисна реформа та, яка дає рівні можливості в здобутті якісної освіти усім дітям. Реформа, яка мені не подобається, яка була давно зроблена, і зараз намагаються щось виправити, але це не так легко, це — нівелювання природничо-математичної освіти. І результат — нині важко знайти грамотного інженера, механіка. Ці спеціальності взагалі не популярні. Раніше всі хотіли бути юристами, тепер — програмістами. А на них стоїть фундамент життя! Нині вводять до ЗНО обов’язкове оцінювання з математики. Але перед тим, як його складати, потрібно переглянути навчальні програми, математична освіта у школах має бути на зовсім іншому рівні. Так само з хімії. Проблема в тому, що зміст тестів і зміст навчальної програми різні. І цей розрив дуже великий.
— Досвід, здобутий за час роботи в умовах пандемії, уже працює?
— Так. А найважливіше, що онлайн навчання змусило вчителів вчитися, змінювати підходи до викладання. Було великою проблемою проконтролювати, чи засвоюють діти по інший бік екрану, чи достатньо добре працювали? Дехто, звичайно, ховається за аватарками, чи відмовками на зразок “у мене камера не працює”, те, се. Але якщо цікаво проводити урок, всі камери поступово відкриваються. Коли розпочалась перша хвиля пандемії у 2020 році, я зрозуміла, наскільки я мало знаю. Тому протягом весни-літа і до сьогодні я постійно навчалася і навчаюсь на різних курсах: безкоштовних, платних. До речі, чим більше освоюєш комп’ютер, технології, тим більше можливостей відкриваєш у собі. Якісний дистанційний урок вимагає більш тривалої підготовки, ніж живий урок, хоча деякі батьки вважають навпаки. Працюючи над записом уроку, я зрозуміла, що відеоролики вдалі, а ось мій голос звучить з екрана ненатурально, і зараз я проходжу курси ораторського мистецтва. Це не методична вимога, це моє бажання.
— Реальність педагогічної праці в онлайн, дистанційно, змінило педагогічну спільноту? Не віддалило колег один від одного? Адже одні просунулися в опануванні технологій, іншим ще доводиться набувати нових знань.
— Тут трохи по-іншому. Так, можливо, у 2020 році, коли нас тільки “заскочила” пандемія, учителі були трохи розгублені, не знали цих інструментів, обмежувалися Вайбером, але зараз всі педагоги нашої школи, принаймні, пройшли дуже серйозне навчання, постійно навчались і влітку. І вже проводять заняття у gооgle-класі, всі можуть проводити відеоурок. Інше питання — ще не вироблена загальна система, тобто, педагог накопичує власні методики, власні форми уроків. Для мене найзручніша — відеопрезентації. Діти бачать те, що я бачу, з моїми коментарями, з моїми записами, йде зворотній зв’язок. Але внутрішня перебудова, звісно, зараз дуже разюча. Це, по суті, технологічна революція. І дуже швидка при цьому. Кількісні зміни дуже стрімко переходять в якісні. Вся методична робота з колективом нині — це саме напрацювання методик в умовах дистанційного навчання.
— Яке освітнє середовище формує ваша школа?
— Це — інклюзивний простір, рівні можливості для всіх і діджиталізація закладу. Спочатку в місті було виділено кілька шкіл, де запроваджувалась інклюзія. Тепер курси для наших учителів будуть щорічними, бо ми також вчимося працювати в спільному освітньому середовищі. І для соціалізації таких дітей з школою мають дуже тісно співпрацювати батьки. Звісно, деякі з батьків, віддаючи дитину з особливими потребами до школи, просто хочуть відпочити від дитини, мовляв, ви вчителі, от і працюйте. Це неправильно, бо особливі діти потребують всебічної підтримки. Щоб інклюзія була успішною, потрібні зустрічні кроки, адже розроблена спеціальна програма інклюзії, і за нею маємо спільно працювати разом з сім’єю, психологічною службою.
— Оцінка, як класичний елемент шкільного навчання, нині не актуальна?
— Оцінка часто використовувалась учителем як …батіг. Ось тут я стовідсоткова прихильниця Нової української школи — від оцінок потрібно відмовлятися. Це психологічно, насправді, перешкоджає розвиватись дитині. В умовах стресу від очікування поганої оцінки дитина не може почуватись комфортно. На жаль, батьки дітей все ще орієнтовані на оцінку. Для мене найвища нагорода – коли я дитині даю відчуття її успіху. Це окрилює, надихає. Тому завжди кажу колегам у школі: ми повинні насамперед берегти життя і здоров’я і дітей. Це головне.
— …І на цьому акцентує Нова українська школа. Але чи не порушує це рівновагу компетентностей? Якщо на першому місці фізкультура, здорове харчування, то ті ж математика, хімія, виходить, на другому? Як забезпечити рівність усіх компетентностей?
— Звичайно, головний пріоритет — це здоров’я. Усіх предметів ти можеш не осилити, але здоровим із школи маєш вийти. Але не потрібно розуміти це поверхово. Школа — це духовне, моральне, інтелектуальне здоров’я, тобто сукупність чинників, які сприяють розвитку гармонійної, активної особистості. Важливо створювати такі умови навчання, таке спілкування з учителем, щоб дитина не перебувала у стресі. Звісно, для цього потрібна й величезна внутрішня робота самого вчителя. Я ненавиджу учительський диктат, тому що він знищує не лише бажання дитини вчитися, а занижує її самооцінку, пригнічує особистість. Ось нещодавно перевіряла зошити із завданнями в одному з класів. Дивлюсь: завдання зроблене без жодної помилки, але оцінка 9. Чому не 12? Учителька вирішила, що найвищий бал — це забагато. Справедливо? Ні. Учителька таким чином оцінює дитину, а не її знання. І педагог повинен долати в собі оцей внутрішній диктат, тобто, поважати дитину як гідну особистість. І реформа саме покликана долати оцей стереотип: оцінювати дитину, а не її знання.
— Державна підтримка педагога: багато було обіцянок уряду, розроблені програми… Педагоги її відчувають у тій мірі, як це було обіцяно владою? Адже викликів стає все більше – соціальних, професійних, які потребують підтримки, допомоги з боку влади. Якщо вимоги до учителя зростають, відповідно, має збільшуватись і увага до нього…
— Якщо говорити про реальну турботу про вчителя, то хочу сказати, що її ми відчуваємо насамперед від міської влади. У нас в місті вчасно виплачується зарплата педагогічним працівникам, діє надбавка за престижність в максимальному розмірі, і навіть у пандемію ми її отримували. Суджу по нашій школі: скільки зроблено всього за 2020-2021 роки! У нас нова сучасна пожежна сигналізація по усьому приміщенню, чотири нових комп’ютерних класи з новітнім обладнанням, добудовано просторе приміщення, відремонтовані приміщення для навчання здобувачів освіти початкової школи, оновлено харчоблок, у нас нові спортивні майданчики… Коли ми спілкуємося з колегами з інших міст, вони дуже дивуються. Але це ж факт. Все оцінюється в порівнянні. Хоча, звісно, є багато над чим працювати, бо школа — це постійний рух, це еволюція. Звичайно, ми очікуємо більшої уваги від держави. Бо зарплатні ставки у початкуючих педагогів, а їх дуже багато в освіті, низькі, і це не стимул утримати молоду, талановиту людину в професії. Потрібно правильно розставляти пріоритети: учитель не обслуговуючий персонал, він формує світогляд, моральне здоров’я покоління. Так, особистість формується суспільно, але й внесок школи у цей процес дуже вагомий. Сьогодні роль вчителя — не роль передавача знань, бо інформаційний потік безмежний, але як фільтрувати, обирати, сприймати критично всю інформацію, має навчити школа. І вчитель насамперед має володіти такими навичками, щоб передавати їх дітям. Це закон еволюції, і від нього нікуди не дінешся.
— Що побажаєте колегам напередодні свята?
— Насамперед, любити свою справу, любити дітей, любити світ, не втрачати оптимізму, уміти робити життя цікавим і постійно …навчатись.
Розмовляла
Тетяна Слободянюк