До ювілею держави обласна філармонія підготувала масштабний мистецький проєкт — опери “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського та Ярослав Мудрий Г.Майбороди, з якими вже знайомі шанувальники класичного мистецтва нашого міста, а в серпні оперні постановки пройдуть у новому форматі, поза стінами закладу.
Нині ці два поняття — опера і філармонія — це вже історія, природне, навіть закономірне явище, а не виклик чи навіть зухвалість. А ще вісім років тому про те, що майже кожного сезону на філармонійній сцені розгортатиметься повноформатне оперне дійство, можна було лише мріяти. “Оперні вистави у Хмельницькому найповніше відповідають жанру опери: поєднання досконалого співу, майстерного оркестрового акомпанементу, високої музики, які в синергії можуть стати підставою до подальшого творення повноцінної оперної вистави”, — так оцінив здобуток колективу відомий український композитор, піаніст та музикознавець Олександр Козаренко.
Становлення оперного мистецтва в нашому місці — це, швидше виняток, а не закономірність. Коли у 2013 році філармонійний колектив, очолюваний молодим керівником, випускником Львівської консерваторії, професійним диригентом Олександром Драганом, взявся ставити оперу С.Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”, приурочену до ювілею композитора (200 років) і його опери (150 років), це був виклик. Скептики одразу розкритикували цю ідею, як кажуть, у зародку: мовляв, Хмельницький і опера? Це все одно, що пробувати спорудити на Проскурівській Ейфелевеву вежу! Мовляв, висота не для провінційного міста. Втім, приголомшливий успіх, який у фіналі увінчав зусилля організаторів і виконавців, переконав: хмельницька опера має право на існування. І не лише як експеримент, а ,найважливіше, як мистецька реальність. Нині в репертуарі колективу – опери як із світової, так і вітчизняної класики: “Тоска” Дж. Пуччіні, “Украдене щастя” Ю.Мейтуса, “Богдан Хмельницький” В.Данькевича, “Ярослав Мудрий” Г.Майбороди. У творчій співпраці на хмельницькій сцені в оперних постановках задіяні провідні співаки й оперних театрів України.
Про проєкт “Велика опера” — наша розмова з його ініціатором та організатором, директором обласної філармонії, диригентом Олександром ДРАГАНОМ.
— Олександре Васильовичу, оперні вистави у Хмельницькому стали не лише масштабним мистецьким явищем, а насамперед, винятково українським, націєтворчим. 30-річчя незалежності ваш колектив відзначає знову ж таки оперними постановками. В чому їх особливість?
— Якщо говорити про таку масштабну подію в житті держави, то з нагоди 30-річчя незалежності України буде поставлено дві опери з нашого репертуару. Перша — це “Запорожець за Дунаєм”, і ми її покажемо цього разу певним чином нетрадиційно, виходимо за межі філармонії. Це буде в Меджибізькій фортеці, 23 серпня. Ця опера дуже актуальна на сьогоднішній день: адже мова йде про те, коли після розгрому Запорозької Січі козаки були виселені за Дунай. І їхнім великим поривом, великим бажанням було повернутися на рідну землю. Коли ми говоримо про повернення українських територій в лоно України, в наш духовний, ментальний, інформаційний простір, то, я думаю, ця опера дуже символічна. Плюс з Меджибожем у нас вже є досвід співпраці, постановки цікавих проєктів. А загалом, це європейська традиція — робити оперні вистави в фортецях, замках. Я такі речі бачив у Польщі, Німеччині, Австрії, в Італії — це дуже гарно сприймається публікою, там снує ціла культура постановки таких опер.
Інша опера вже загальнонаціонального масштабу “Ярослав Мудрий”, яку покажемо в Тульчині на IV міжнародному оперному open air фестивалі OPERAFEST TULCHYN-2021 в легендарному палаці Потоцьких. Ця опера незаслужена забута, вона існує лише в репертуарі Київської національної опери, дуже рідко йде. Ми отримали грант на постановку “Ярослава Мудрого” від Президентського фонду для підтримки митців. Наша режисерка Богдана Латчук виграла цей грант, і опера була поставлена в нас досить вдало, скажемо так. То не є досить простий матеріал для сприйняття, так само музика, режисура. Але такі речі повинні виконуватись, звучати, і наші глядачі мають знати, що в нас є такі особистості, достойники в історії держави. По-друге, це цікавий в мистецькому плавні матеріал, і тому він зацікавив організаторів міжнародного оперного фестивалю в Тульчині. До, речі, вже вдруге будемо там з нашими оперними постановками. Це найпотужніший, я вважаю, професійний open air в Україні.
— Ви обираєте ментально важливі твори, де в центрі націєтворчі особистості: Богдан Хмельницький, Ярослав Мудрий. Це ідеологічний принцип чи, все-таки, мистецький вибір?
— Взагалі, сам жанр опери на цьому заснований. Опера генерувала національно-визвольні ідеї — пристрасно, масштабно. Візьмемо Чехію, Польщу, Італію ХІХ століття, де Верді — співець італійської революції, його герої — це прототипи борців, які в дійсності боролись за незалежність Батьківщини. Так само в нашій історії сталося. Українські композитори, які були у внутрішній опозиції до радянської системи, раніше до Російської імперії, вони цими постатями історичними утверджували українство як націю. І той факт, що ми сьогодні ставимо ці опери, має дуже символічний характер: адже досі на великих сценах, на жаль, популярна шоу-культура. І наш виклик саме в цьому і полягає — доносити високу ідею, виховувати вдумливого глядача. І він у Хмельницькому вже формується, з’являється. У нас була дуже вдала постановка опери Данькевича “Богдан Хмельницький” з нагоди 80-річчя філармонії у 2018 році, ми взяли високий старт і продовжуємо рухатися в цьому напрямі.
— Як з’явилась ідея ставити оперу у Хмельницькому? У чому суть новаторства осучаснення цього жанру мистецтва, щоб воно не затьмарило першооснови і було актуальним для сучасного глядача?
— Першою була опера “Запорожець за Дунаєм”, це було у 20 13 році, з нагоди всеукраїнського відзначення ювілею І.Гулака-Артемовського. Для української культури ця постать дуже знакова, це один з наших видатних національних композиторів, автор першої професійної опери, але цей ювілей дуже скромно чомусь на державному рівні організовували. І ми вирішили — ставимо оперу. Дуже було багато, я сказав би, співпадінь, коли у 2014 році до нас приїхав талановитий диригент з Донецька Тарас Мартиник. Трохи раніше почав працювати оперний соліст Степан Дробіт, співак, без перебільшення, світового рівня. З’вилась на сцені чарівна Ольга Авакумова, успішно працювали Фатіма Чергіндзія, оперна співачка, Олена Леонова, диригент Сергій Леонов… У нас з’явилася режисерка, випускниця Київської консерваторії, факультету оперної режисури Богдана Латчук. І ми почали маленькими цеглинками будувати той фундамент. Симфонічний оркестр з приєднанням до філармонії піднявся на новий рівень репертуарного виконавства. Так само в “Козаках Поділля” почала працювати хормейстеркою Катерина Дробіт. На сьогоднішній день 90 відсотків артистів хору, балету беруть участь в оперних постановках. Так, це величезний виклик, але для артиста це й самоствердження. Адже опера це не лише спів, музикування. Це великий пласт акторської драматургії. Це синтетичне мистецтво, яке об’єнує вокал, оркестрову музику, хореографію, образотворче мистецтво — декорації, а сьогодні це ще й різні технічні ефекти, кіно… Це безперечно, величезна творча лабораторія, в якій можна експериментувати і, безперечно, це постійне зростання.
А наше новаторство полягає в тому, що мало яка філармонія сьогодні в Україні може собі дозволити здійснювати такі масштабні речі, де поєднана робота симфонічного оркестру, виступи солістів і ансамблю пісні й танцю. Це колаборація всіх творчих ресурсів, спрямована на не менш масштабний результат.
— У вас потужні творчі зв’язки з мистецьким Львовом, Києвом: оперні професіонали допомагають у цих проєктах?
— Ми співпрацюємо з головою Спілки композиторів України Ігорем Щербаковим, багато спілкувались на цю тему з корифеєм українського мистецтва Мирославом Скориком, нині, на жаль, покійним, з іншими високопрофесійними митцями. Мушу сказати, дехто з них був досить стриманим: мовляв, опера — це для не для кожної сцени. Олександр Козаренко, з яким ми раніше реалізували кілька цікавих і вдалих проєктів в Хмельницькому, приїжджав до нас на оперні пре’єри, бачив динаміку, зміни, які відбувалися від опери до опери. І він, напевно, був один з небагатьох, який казав: робіть, ви робите все правильно. Звісно, я не збираюсь перебільшувати і казати, от, які ми талановиті. Ні, ми знаємо й свої слабкі місця: це і проблеми з акустикою, зі сценою, відсутня оркестрова яма, недостатньо допоміжних приміщень, недостатньо, звісно, й досвіду, але з кожним новим твором ми йдемо далі, вишуковуємо можливості.
— Опера стала абсолютно новим етапом для всіх колективів філармонії, солістів. Як тепер з популярним репертуаром, який десятиліттями був головним в репертуарі, касовим?
— Я не скажу, що все це треба відкидати, але це має бути тільки одним із сегментів нашої діяльності.
— Чи є у вас співпраця, спільні проєкти з міською радою?
— До Дня Незалежності в нас буде спільна програма “Музична палітра нашої незалежності” на площі біля кінотеатру ім. Т.Г.Шевченка. Хедлайнером галаконцерту буде “Піккардійська терція”. У “Палітрі…” звучатимуть шедеври сучасної української класики і естради в супроводі нашого симфоніфічного оркестру. Завершальний твір концерту “Зродились ми великої години” — марш українських націоналістів, який нині став офіційним маршем ЗСУ.
У нас чимало програм з міськими колективами. Мені дуже імпонує креативність, патріотична налаштованість Артема Ромасюкова, начальника департаменту культури. Я вдячний Хмельницькому міському голові Олександру Симчишину за підтримку важливих для нас проєктів, як-от, мистецька програма за творами кардинала Йосипа Сліпого, в 2019 році. Був ювілей великого українця, і ми відкривали ораторією композитора Ігоря Щербакова на лібрето Михайла Перуна щорічний наш міжнародний фестиваль “Камерфест”. І потрібні були кошти. Я звернувся з цим проханням до міського голови. Почувши, доля чого нам необхідна допомога, для якої мистецької програми, він одразу погодився, бо розуміє, що такі речі дуже важливі як ідеологічні, державницькі.
— Російсько-українська війна… В Хмельницькому нині працюють артисти, які у 2014- ому обрали Україну, наше місто.
— Війна стала особистою трагедією для багатьох. От я вже згадував про Тараса Мартиника. Він галичанин, але шість років дуже успішно працював у Донецькому оперному театрі диригентом оркестру. Так сталося, що в травні 2014 року Тарас був у нас на гастролях. Уже мав квиток назад, до Донецька, і саме в той час терористи захопили там вокзал. Я й кажу: “Тарасе, залишайся, тобі їхати вже небезпечно”. І Тарас почав працювати в нас диригентом спочатку камерного, згодом й симфонічного оркестру. І для нас це великий подарунок — мати такого потужного професійного митця. З’явились ряд музикантів оркестру, також донецькі, приїхала чудова танцювальна пара Сіриченків, яка працювала в ансамблі “Донбас”. Так само вокалістка, Анна Попова, надзвичайної сили діапазон, драматичний темперамент— з Донецького оперного театру. Її чоловік з нашого Городка, музикант симфонічного оркестру.
— Ваша улюблена опера?
— “Аїда” Верді. Це перший твір, який я почув в оперному театрі. Вона надзвичайно драматична, пристрасна і витончена. Для мене опера, в першу чергу, це музика, бо зараз у світі відбувається багато зрушень у бік режисури, технологій, зовнішніх ефектів, які не мають нічого спільного з синергією високого мистецтва, музика десь відходить на другий план, а має залишатися вершиною. І саме це ми прагнемо зберегти і донести до глядача.
Розмовляла
Тетяна Слободянюк