З метою популяризувати подільський народний танець у Хмельницькому заснували відкритий молодіжний фестиваль просто неба “Проскурівські клейноди”. Його організатори – міське управління культури і туризму та міський Будинок культури.
Тож минулої неділі на сцені парку культури та відпочинку ім. М.Чекмана відбувся фінал фестивалю подільської хореографії. Зразковий ансамбль народного танцю “Намисто” під керівництвом Ірини Штогріної підготував для глядачів не лише концертну програму, а й низку цікавих майстер-класів.
Танець – дійсно наш клейнод, український, зокрема подільський, символ. Як кожен звук у музиці нагадує звуки природи, так кожен рух танцю – це відтворення елементів навколишнього світу, обрядів тощо.
На наших теренах народився дивовижної краси танець “Горлиця”. Танцюють його тільки дівчата – тендітні горлиці. У сорочках з широкими рукавами-крилами. Граційно витягують шию, роблять красиві руки руками, наче летять. От, дивись, котрусь горлицю хлопець та й упіймає.
То тепер дівочі черевички – очі розбігаються. А колись?! Одні чобітки на всю родину. Хіба дівчині на виданні кращі черевики шили. В них, червоних, і до танцю йшла – земля під ногами горіла. А молодша сестричка, яка ще до власних не доросла, лише мріяти могла.. Хореографічну картинку “Черевички” на фестивалі виконали учасниця молодшої групи ансамблю Єлезавета Шевчук та випускниця колективу Олександра Гусар.
“Якби мені черевички, червоні, як стрічки, танцювала б я охоче, мабуть, дні і нічки. Одягну я черевички, затанцюю дрібно, та й піду я до кринички по водичку срібну”, – ще й заспівала, танцюючи, юна вихованка “Намиста”.
Недарма в українській мові є слово “викаблучуватися”, тобто хизуватися чимось. У народних танцях є елементи, коли виправляють каблучок, наче показують: “Гляньте но, які черевички гарні!”. Насправді так спершу й було, а вже потім це став наш народний елемент танцю. Як стверджує Ірина Штогріна, раніше ці каблучки на черевиках навіть вишивали.
Для українців, подолян, танець був однією з улюблених розваг. Коли зібрали урожай, знімали деревʼяні держаки з коси, вил, лопат, складали їх навхрест на землі й перестрибували через розділені частинки утвореного квадрату. Так теж виникли деякі елементи танцю. Їх на фестивалі навчили усіх охочих. А ще імітували бджілку, яка збирає нектар, незграбного ведмедя тощо. Майстер-класи згуртували дітей і дорослих. Усі учасники отримали призи від спонсорів заходу – безкоштовні квитки на атракціони парку.
Не завжди, коли хотілося танцювати, під рукою були музичні інструменти, інколи обходилися звичайними оплесками. Відраховуючи собі ритм оплесками, танцюристи внесли цей елемент у танець. Так і народився на Поділлі танець “Плескач”, який походить від українського народного танцю “Плескун”. Його на фестивалі виконали учасниці старшої групи колективу Єлизавета Гуменюк, Годзь Вікторія та Уляна Дзюбань.
“Цьогоріч відзначаємо 30-у річницю Незалежності України. А Україна – це своя мова, своя пісня, свій танець… Наші предки у танцях розказали нам свою історію, жартівливо й ритмічно. Дуже цікаво заглиблюватися в суть танцю. У кожному регіоні – свій танець. Поділля – дуже гарно танцювало, збереглося чимало цікавої хореографії, яку сценічно обробляли видатні майстри. Наші танцювальні клейноди – величні. Маємо їх знати. Було б дуже добре, якби подільські танці танцювали на різних сучасних забавах, а не лише на сцені”, – каже балетмейстер “Намиста” Ірина Штогріна.
Наступного року фестивальники розкажуть іпро інші танці, зокрема, проскурівські.
Ірина Салій