20 червня в Україні відзначатимуть День медика. Цього року, як і попереднього, своє професійне свято медики святкуватимуть, я б сказала, в атмосфері великої вдячності пацієнтів. Бо наша звична прискіпливість і вимогливість уже поступається простому “дякую”. Рік, що минув від торішнього Дня медичного працівника, був особливим і засвідчив, що наші медики можуть працювати не лише високопрофесійно, а й самовіддано. Пандемія коронавірусу “просвітила” усіх, мов рентгенівський апарат. І ми, пацієнти, переконалися, що попри усі виклики та труднощі наші медики можуть гідно протистояти небезпечній хворобі. Як же, все таки, їм працюється у такій складній ситуації?
Саме з цього ми й розпочали розмову з начальником управління охорони здоров’я Хмельницької міської ради Борисом Ткачем.
— Борисе Васильовичу, чи створює держава належні умови для повноцінної роботи медиків, особливо, нині, під час пандемії коронавірусу?
— Я весь час кажу, що, як війна привернула увагу до нашої армії, так пандемія коронавірусу— до нашої медицини. У всякому разі, на неї звернули увагу і почали хоч щось робити.
Що стосується влади на місцях, то ми намагаємося робити усе необхідне для забезпечення нормальної роботи під час пандемії.
— Що саме зроблено владою міста?
— Найперше, практично усіх медичних працівників забезпечено індивідуальними засобами захисту залежно від місця роботи. Тобто відповідний рівень захисту і для тих, хто працює у ковідних відділеннях, і для тих, хто працює в інших, але теж ймовірно наражається на небезпеку. Це по-перше. По-друге, ми виділили з місцевого бюджету майже 650 тисяч гривень і застрахували майже 3 тисячі медичних працівників міста на випадок хвороби. Передбачено близько 2 тисяч гривень страхової виплати тим, хто лікувався амбулаторно, і 10 тисяч гривень тим, хто лікувався стаціонарно. Це, звісно, хороша справа, однак на ділі, виявляється, дуже складно доводити, що ти захворів на COVID-19, виконуючи саме професійні обов’язки. Все ж таки, уже майже 20 чоловік подолали бюрократичну тяганину й отримали страхові виплати.
— Надзвичайно важливо забезпечити гідний рівень заробітної плати для медичних працівників. Загалом, звісно, і, зокрема, тих, хто працює у ковідних закладах. Чи вчасно й в повному обсязі виплачує держава обіцяних 300 відсотків?
— Виплату 300 відсотків забезпечує пакет з надання послуг лікування COVID-19, який оплачує Національна служба здоров’я України. Варто уточнити, що мова йде про доплату до 300 відсотків — усе залежить від навантаження. Якщо, приміром, у відділенні було мало пацієнтів, то відсоток відповідно зменшується. За рішенням керівника закладу, це може, приміром, становити і 200, і 150 відсотків. Так от, виплата цих відсотків повністю здійснена по квітень. За квітень вони виплачені частково. За травень поки що ніхто нічого не отримав.
До речі, у травні прийнято рішення обмежити кількість медичних закладів, які лікують COVID-19. І в нас, до прикладу, міський перинатальний центр уже не входить до цього переліку.
— Борисе Васильовичу, якщо ми вже ведемо мову про Національну службу здоров’я, то, думаю, варто згадати й про медичну реформу. Первинна ланка, знаємо, у нас реформована успішно. А що можете сказати про вторинну ланку?
— Реформування вторинної ланки триває. Лікарні стали неприбутковими комунальними підприємствами, у всіх визначено пакети надання медичних послуг.
Однак поки що важко бути задоволеним, адже усе відбувається якось повільно. Служба здоров’я, приміром, нерегулярно виплачує кошти за тими пакетами. Та й хотілося б, щоб оплата за послуги формувалася за реальними цінами. Хоча, з одного боку, я розумію Національну службу здоров’я: їм виділяють певну суму грошей, і вони мусять розподілити їх між усіма. Тут, швидше, питання до держави, яка повинна виділяти достатньо грошей на розвиток медицини.
— Виходить, коштів, які отримує медичний заклад від НСЗУ, недостатньо для лікування тієї чи іншої хвороби? Пацієнтам доводиться доплачувати? До прикладу, при лікуванні інсульту…
— Тарифи на лікування інсульту якраз було переглянуто й збільшено. Приміром, для лікування звичайного інсульту передбачено 20 тисяч гривень. Якщо ще проводиться тромболізис — 30 тисяч. І якщо здійснюється хірургічне втручання — 90 тисяч гривень. Тому тут пацієнтам, як правило, не доводиться придбавати, приміром, якісь лікарські засоби за свої гроші. А по інших пакетах, можливо, якусь частку доводиться доплачувати. Припустимо, певні ліки не входять до переліку, визначеного службою здоров’я тощо. Тобто, служба декларує, що повністю оплачує ту чи іншу послугу, але в реальності виділена сума не покриває реальні витрати.
— Але ж реформа вторинної ланки, як і медичної галузі в цілому, правильний шлях?
— Звісно, ми на правильному шляху. Просто потрібно років п’ять, аби усе почало працювати як належить. І, звичайно ж, держава повинна виділяти кошти у потрібній кількості. Інакше про повноцінну реалізацію реформи годі й говорити.
— Від реальної ціни за медичну послугу залежить і зарплата медичного працівника?
— Звичайно, тоді і лікарям, і середньому медичному персоналу можна розраховувати на вищий рівень зарплати. Поки ж що не всі задоволені теперішнім станом речей. Тому й нерідко звільняються, у пошуках кращого заробітку їдуть за кордон.
— Чи багато звільняється зараз? Чи відчуваєте брак кадрів?
— Певна плинність кадрів є, але дефіциту немає. Знаєте, більша кількість медпрацівників звільнялося, коли розпочалася пандемія коронавірусу. Більшість — люди старшого віку, вони пішли на пенсію, піклуючись про власне здоров’я. Можливо, ще дехто звільнився. Але на їхнє місце приходили нові, молоді, активні, які прагли працювати. Тут питання ще в іншому — що стосується коронавірусу. Якби довелося відкривати нові ліжка, то тоді ми б відчули дефіцит кадрів. Бо одна справа перепрофілювати, приміром, терапію під ковідне відділення, і зовсім інша— створювати нове. Поки що нам вистачало теперішньої кількості ліжок.
— Думаю, не я одна відчувала захоплення, спостерігаючи, як у найважчі піки захворюваності, незважаючи на ризики, наші медики щодня сумлінно ходили на роботу. Можемо стверджувати, що медичні працівники витримали випробування пандемією?
— Так, було складно, але витримали. Люди працювали і працюють у важких умовах. Ми їм дуже вдячні за це. Розумієте, хтось може все покинути і піти. Найважче — залишитися і працювати. Але хтось, можливо, без медицини себе не уявляє. І мусить бути на роботі, яку свідомо для себе обрав.
— На Вашу думку, у медицину за покликанням іде більшість?
— Як і всюди, є різні. От ті, про кого ви кажете, хотіли себе бачити саме медиками, тож ідуть туди незалежно від умов. Вони просто хочуть працювати в медицині. Я не можу сказати, що їх половина. Їх менше половини, але вони є.
Є частина таких, кого лікарями хотіли бачити, приміром, батьки. І вони працюють. І навіть добре працюють, однак без особливого ентузіазму, я так би сказав.
А є ще одна частина (їх мало, може, п’ята чи шоста), які чітко заявляють, що мають відробити ті гроші, які витратили на навчання. І вони теж працюють, і, зауважте, теж необов’язково погано.
— Хороший лікар — це прекрасно. Але у теперішній час ефективність його роботи, напевно, не може бути достатньо високою, якщо він не озброєний, так би мовити, сучасним обладнанням. Хмельницькі медики забезпечені цим достатньо?
— Один з найсвіжіших прикладів — апарат для комп’ютерної томографії, який нещодавно встановлено у відділенні невідкладної допомоги Хмельницької міської лікарні. Так само у рамках державної програми те ж відділення отримало новий рентгенівський апарат. А за кошти місцевого бюджету придбано апарат УЗД.
Останнім часом основний наголос робився на придбанні обладнання, необхідного для боротьби з коронавірусом. Зокрема, за рахунок міського бюджету закуплено 16 апаратів штучної вентиляції легень, монітори, інфузійні насоси, пульсоксиметри, кисневі концентратори тощо. На базі міської інфекційної лікарні встановлено дві кисневі станції. До речі, останнім часом за державний кошт для лікувальних закладів міста придбано 175 кисневих концентраторів. Ще очікуємо на апарати ШВЛ.
Буквально днями новий санітарний автомобіль повинна отримати інфекційна лікарня. Завершена тендерна процедура на придбання реанімобіля для міської дитячої лікарні.
Приємно, що оновлюємося. Однак, темпи не такі, як хотілося б. Тому що, розумієте, техніка за 3-4 роки морально старіє. А ми ж повинні іти в ногу з часом.
— В одному з інтерв’ю Ви нещодавно казали про плани побудувати сучасне відділення невідкладної допомоги у дитячій лікарні. Чи справа зрушила вже з місця?
— Так, ми уже почали роботи. Хоч у нас у проєктній документації вартість становить 23 мільйони гривень, під час тендеру вдалося знизити ціну до 18 мільйонів. Нині уже проводиться демонтаж, інші будівельні роботи. На цю справу взагалі спочатку було виділено лише 500 тисяч гривень з міського бюджету. Але — крок за кроком, і все у нас вийде. Сподіваємося, держава долучиться до фінансування, адже дитячі лікарні по всій Україні чомусь не входять до “Великого будівництва”. Це суттєве упущення, по-моєму.
— Коли розпочне роботу друга черга відділення гемодіалізу у міській лікарні? Чимало хворих з нетерпінням чекають на це.
— До кінця нинішнього року ми повинні завершити реконструкцію. І, можливо, уже з нового року друга частина почне працювати. Але тут відразу постає питання встановлення ліфта, без якого у цьому відділенні просто ніяк…
— Що хочете побажати колегам напередодні професійного свята?
— Ось ми вели мову про медичне обладнання. Звичайно, без нього, як без рук. Але я весь час наголошую, що найбільше наше багатство — люди, медичні кадри. Бо обладнання без фахівців не може працювати. А медики без обладнання — можуть. Тяжко, погано, але, все одно, можуть.
Тому цінувати треба наших працівників. Їм — здоров’я, в першу чергу, бо вони у нас завжди на передовій. Й оптимізму. Саме він допомагає виживати у складних ситуаціях.
І насамкінець хочу повідомити, що на останній сесії прийнято рішення щороку до Дня міста відзначати двадцять кращих медичних працівників. Кожному вручатиметься грошова премія у розмірі 20 тисяч гривень.
Шануймо медиків!
— Дякую, Борисе Васильовичу, за розмову.
Розмовляла Тетяна Сікорська
Тетяна Сікорська