У 27 вона очолила металургійне підприємство і, вивівши його в лідери, зруйнувала сформований стереотип, що важка промисловість є виключно світом чоловіків. Вона незмінно фігурує в рейтингах найвпливовіших жінок країни. Вродлива, тендітна, усміхнена, з очима кольору неба, які випромінюють невичерпну енергію світла і добра, берегиня сімейного вогнища, матір і просто щаслива жінка.
Знайомтесь — Аліна СКОМОРОХОВА, генеральний директор, співвласник металургійного підприємства ТОВ “Тін Імпекс”, співзасновниця Міжнародного об’єднання жінок українок “МОЖУ”, Амбасадор Міжнародної амбасади жінок-підприємниць, Посол Миру, сенаторка Європейського економічного сенату, голова Благодійного фонду “Відродження Миньковецької держави”, партнер та співорганізатор міжнародного проєкту “Дитячий футбол світу” та глобального проєкту “Озеленення України”, Кавалер-леді ордена княгині Ольги ІІІ ступеня. Удостоєна ордена “За трудові досягнення” ІІІ ступеня, ордена Святої Анни ІІ ступеня, нагороджена медаллю за волонтерську та меценатську діяльність “За любов і жертовність до України”.
— Пані Аліно, про Вас можна сказати, що народились під щасливою зіркою. Скажіть, де світять такі зорі?
— Я родом із села Миньківці Дунаєвецького району. Це дивовижної краси місцина і дійсно особливе, знакове місце. На початку XIX століття на цій землі була створена Миньковецька держава — феноменальна колиска української вольності. Край без кріпосного права, з власною конституцією, розвинутими ремеслами, промисловістю, з кордонами та грішми. Для мене це місце, куди я приїжджаю, щоб відновити сили і зарядитись енергією. І тут дійсно народжуються особливі люди. Можливо, це вода, можливо, гори, можливо, реформаторська земля, а можливо, просто рідна до щему в серці батьківщина.
— Важко уявити, що проста сільська дівчинка, яка хоч і закінчила школу з золотою медаллю, мріяла переробляти чавун на сталь.
— Учитель, космонавт, лікар — це, певно, стандартний перелік дитячих мрій із серії: ким ти хочеш стати, коли виростеш. Але, як не банально це звучить, я дійсно ще з дитинства хотіла бути лікарем і вперто йшла до своєї мрії. Ще в дев’ятому класі влаштувалася в Миньковецьку лікарню і до закінчення школи працювала санітаркою, бо без стажу навіть не приймали документи до медінституту. На лікувальний факультет Чернівецького медінституту вступила з першого разу і через шість років з дипломом лікаря повернулася до Хмельницького. Тоді думала, що для молодого лікаря відчинені всі двері, але виявилось, щоб у них увійти, потрібні гроші, яких у мене тоді не було. Вдалось влаштуватись лише на півставки в пульманологічне відділення міської лікарні, де моїм першим наставником був Андрій Луца, нині завідувач відділення. Пропрацювавши п’ять років, зрозуміла, що прожити на вісім доларів у місяць, саме такою була моя зарплата, не можливо (тоді я вже була мамою первістка). І цей етап у моєму житті закінчився.
— Кажуть, що шукати професійне щастя ніколи не пізно, але починати все з нуля — непростий шлях, який потребує певної сміливості.
— Я за гороскопом — Овен, а люди, які народилися під цим знаком, вперті і, коли ставлять якусь мету, то обов’язково її досягають. В нас були родичі в Італії і мама сказала: вчи італійську, можливо, вона тобі знадобиться. Мамині слова стали пророчими (про це трішки пізніше). Вчителів італійської мови на той час практично не було, оскільки більш популярними були англійська та німецька, але мені вона припала до душі і я буквально за кілька місяців самостійно опанувала цю мову. Згодом моя знайома, яка працювала перекладачем італійської мови в “Інтуристі”, попросила виручити: за сімейними обставинами вона не могла супроводжувати групу туристів до Венеції. Так у моєму житті з’явились Італія і нова робота. За два роки завела багато друзів, серед яких було чимало бізнесменів. Один із них запропонував мені посаду комерційного директора по зв’язках з країнами СНД у досить успішній італійській компанії. Я погодилась, але витримала без сина, якого залишила на батьків, усього чотири місяці і повернулася додому. Хоча зв’язки зі своїми італійськими друзями не втрачала. Час від часу їздила до Італії, допомагала з перекладами. І в 1997 році друзі познайомили мене з німцями, які мали намір збудувати в Хмельницькому підприємство з переробки алюмінію. Маючи рекомендації від італійських партнерів, вони запропонували мені очолити це підприємство. Так я стала директором “Тін Імпексу” — дочірнього підприємства однойменної німецької компанії.
— Це був третій етап і знову довелось усе починати з нуля?
— Так, але, коли тобі 27, то здається, що все можеш. Та й аргументи були: лікарем стала, мову вивчила, тож і важку промисловість здолаю. Тим більше, що це були стовідсоткові інвестиції. І вже коли завод почали запускати, зрозуміла, що важка промисловість дійсно важка, що це дійсно чоловічий бізнес, у якому працюють металурги-гіганти, яким не потрібні конкуренти. Тобто, з одного боку, чесні німецькі партнери, а з іншого, наші реалії. Уявіть, ми ще не запустили на повну потужність виробництво, а підприємство вже шість разів перевірила податкова.
— Рожеві окуляри довелося повернути у футляр?
— Ні в якому разі. Це не в моєму характері, я наполеглива. Зібрала в кулак силу волі і тут спрацювало виховане батьками почуття відповідальності, яке дисциплінує. Одразу вирішила здобути юридичну освіту, щоб грамотно давати відсіч настирним податківцям і не потрапити в пастку на ринках збуту. Водночас закінчила піврічні курси керівників металургійних підприємств в інституті кольорових металів у Донецьку і — до праці. Зараз уже в минулому часи, коли доводилося ночувати на підприємстві і вивчати по секундах весь технологічний процес.
— Але ж, мабуть, були ризики, проблеми. Без них у такому серйозному бізнесі ніяк, якщо взяти до уваги ще й наші закони?
— Звісно, було все, але жіноча інтуїція, жіноча мудрість, відвертість, відкритість до діалогу і, звичайно ж, розуміння, що за тобою стоїть колектив, який тобі вірить, звели всі ризики фактично до нуля. А ще в нас не виникало проблем зі збутом і це дуже суттєво. Зрозуміло, що була велика відповідальність, зокрема за якість продукції, адже ми її відправляли в Штутгарт на завод “Мерседес”. Тому одразу купили надсучасну лабораторію і так крок за кроком почали завойовувати і вітчизняний ринок, і європейський, а згодом стали співпрацювати з Туреччиною, Ізраїлем, Китаєм, Кореєю, Японією. У 2004-ому викупили підприємство в зарубіжних інвесторів і так на Хмельниччині, суто аграрній області, з’явилось українське металургійне підприємство.
— Зайняти свою нішу на вітчизняному і європейському ринках — це одне, а втриматись у ній протягом такого тривалого часу і стати найпотужнішим металургійним підприємством у Західному регіоні — це перемога.
— Сьогодні ТОВ “Тін Імпекс” займається переробкою та виробництвом кольорових і чорних металів, виробництвом литва по газифікованих моделях. Ми вийшли на потужність п’ять тисяч тонн сплавів алюмінію на рік. Левову частку продукції складає експорт, але нам хотілося б, щоб домінував все ж таки вітчизняний ринок, щоб зміцнювалась економіка Укаїни.
— А хіба держава в цьому не зацікавлена?
— Як не парадоксально, але нікого у нашій державі не цікавить важка промисловість.
Я входжу до багатьох промислових об’єднань, є членом ради промисловців і підприємців, членом ради платників податків України, спілки роботодавців. Ми стукаємо в усі двері, щоб держава змінила ставлення до нашої галузі, але держава нас хіба ще не роз’їхала катком: кредитні лінії закрили, овердрафти скоротили — це якесь шкідництво на державному рівні, коли ціни ростуть і на електроенергію, і на газ.
— Торік, пам’ятаю, президент України пропонував утворити Міністерство щастя, а про Міністерство промислової політики не чула.
— І не могли чути, бо його немає. Як немає розуміння того, що основи економічної безпеки — це промисловість, яка повинна працювати як годинник. Зупинити виробництво можна, а спробуйте його запустити — це не просто! Є проблеми сьогодні з сировиною бо ми не можемо боротися з олігархами, які незаконно вагонами вивозять сировину на окуповані території. Сьогодні немає механізму контролю за тими, хто працює в цій галузі навіть на місцях. Наприклад, ми знаємо, де підприємці працюють нелегально в тіні, але важелів впливу на них немає. Приїхала поліція, розвернулась і поїхала.
— Тоді точно знаєте якийсь особливий секрет успіху, адже навіть за таких умов цього року ТОВ “Тін Імпекс” у своїй галузі отримало золото рейтингу, срібло рейтингу, вищу пробу знак якості як експортери.
— Секрет один: допоможи собі сам. Але хочу поділитись враженням. Цього року я стала сенаторкою Європейського економічного сенату (EES). Це дуже потужна організація, штаб-квартира якої знаходиться у Мюнхені, і я побачила, що EES думає, як і чим допомогти українським виробникам. Вони відкривають бази даних зі співробітництва, технології, вони залучають свої банки, щоб ми могли під гарантії EES кредитуватися, вони дають механізми, як нам рятуватися. Не наша держава, а вони! І стало дуже образливо.
Але ми сильні, загартовані, а наш колектив — це одна сім’я, яка дихає в унісон і вже навчилася розуміти, що металургійний ринок — це синусоїда, підняття і падіння і, коли ми підходимо до цієї нижчої точки, ми цей період проходимо разом як одна команда.
Розмовляла
Лариса Світловська