Поезія — ритм, музика, які так хочеться відтворити, доповнити грою на музичному інструменті. Деякі поетичні рядки так вразили хмельницького барда Леоніда Мазура — не взятися за гітару не міг. Років 15 тому нині відомий виконавець взяв до рук синову гітару, заграв і з тих пір з шестиструнною нерозлучні. Хоч музичної освіти Леонід Мазур не має, за фахом — інженер компʼютерної техніки, з дитинства захоплювався грою на кларнеті, баяні, фортепіано.
Як бальзам на душу, лягає його музика на мелодії саме українських авторів. У вир культурних подій міста як бард потрапив, познайомившись з народним артистом України Володимиром Смотрителем, засновником фестивалю “Розкуття”. Саме фестивальна бардівська пісня, зокрема Тризубого Стаса, Зої Слободян, Ольги Богомолець надихнули Леоніда Мазура утвердитися як бард. Каже, був період, наче заново відкрив для себе українське слово, котре ніби й чув, читав раніше, але не осягав його величі, краси, історичної цінності.
“Був ошелешений, коли на початку 2000-х у головній книжковій крамниці міста запитав про українських авторів, а мені запропонували лише кілька книжок. Водночас на полицях лежала купа російськомовного популярного чтива. Жахнувся! Закортіло відродити й популяризувати своє, національне”, — каже Леонід Мазур.
З подільських авторів бард найперше віднайшов для себе поетесу Марію Лисайчук, з якою нині разом у літературній спілці “Поділля”. Тепла, витончена жіноча поезія пройняла і спонукала до написання пісенних композицій. Першою заіскрила “Свічка”, нині у Леоніда Мазура до десятка пісень на слова авторки, зокрема про Хмельницький — “Мій маленький Париж”. Творчий тандем Мазур-Лисайчук настільки емоційно зрісся: поезія авторки надихає на музику, а музика барда надихає поетесу на нові вірші.
Пишається Леонід Мазур, що на крилах музики підійняв і поезії лауреата Шевченківської премії Павла Гірника.
“Поезія Павла Гірника відкрилася мені, певно, з третього читання. І тоді осмислив глибокі символічні, високі речі істинного поета. Павло Гірник дуже відповідальний за кожне, народжене ним слово. Якщо для нот пропоную якусь зміну, може й не утвердити, мовляв, не моє”, — каже Леонід Мазур.
З перших пісень, написаних на вірші Гірника, — “Зелений коник на снігу”, “Скрипка”, “Так минає не осінь”…
Після Гірника Леонід Мазур взявся і за Тараса Шевченка. Під час подій на майдані у 2014 році відкрив для себе Кобзаря по-новому. Створив пісню на його слова “Мені однаково”.
Памʼятає Леонід Мазур і свій перший повноцінний виступ на сцені. Це був фестиваль “Розкуття” 2009 року.
“Був гордий представляти жанр бардівської пісні, адже це особлива, деякою мірою революційна пісня, яка пропагує національні ідеї, — ділиться Леонід Мазур. — Так, це не популярна творчість, молоде покоління нині виховане на піснях іншого формату, але вона — особливий інструмент, який формує національну свідомість і разом з тим дає естетичну поживу”.
Нині хмельницький бард співпрацює з різними літературними спілками. Восени минулого року Леонід Мазур відвідав першу столицю України в рамках програми “Подільська осінь у Харкові”. За підтримки літературного клубу “Апостроф” там відбулися зустрічі з цікавими творчими особистостями.
Брав участь у хмельницькому поетично-музичному фестивалі “Слово єднає”.
Дізнається культурні новини, обмінюється творчими доробками Леонід Мазур й на фестивалях. У 2018 році став лауреатом всеукраїнського фестивалю бардівської пісні “Оберіг” у Луцьку. Це фестиваль, з якого вийшли сестри Тельнюк, Ольга Богомолець, Володимир Смотритель та чимало інших українських зірок бардівської пісні.
Романси на вірші Лесі Українки, пісні на слова Степана Руданського, Василя Стуса, Олександра Олеся, Марії Морозенко, земляків Івана Іова, Петра Карася та багатьох інших авторів виконує Леонід Мазур, постійно оновлюючи свій репертуар. Цей творчий процес безперервний.
“Усіх українських письменників не осягнеш. Але так кортить повернути нам нашу історичну памʼять, звертаючись до них. Не хочеться жити за прикладом сучасних кубанських козаків, які допомагали окуповувати Крим. А Кубань же — історично українські землі, кубанська народна пісня — українська. До слова, про істинно українську пісню: раніше її співали на весіллях, проводах… А де її чути нині?”, — переймається Леонід Мазур.
Звичайно ж, у репертуар творчого земляка входять і пісні на власні вірші. Каже, часто на творчість надихають відомі мистецькі твори. Як-от надихнув перший осінній лист, що нагадав барду новелу О.Генрі “Останній листок”. Створив поетичну інтерпретацію відомого твору.
“Живемо на золотій землі, поклонись їй і вона вродить, як вродить українська культура, якщо сягнути в її глибину”, — впевнений Леонід Мазур.
Марина Зінов’єва