“Малюю на одному диханні, а оте дихання
ближче до серця…”
(Петро Гончар)
Цьогоріч виповнюється 70 років від дня народження відомого українського художника-живописця, монументаліста, музеєзнавця, директора Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”, заслуженого діяча мистецтв України Петра Гончара.
Народився митець у мальовничому селі Лип’янка, що на Черкащині. 1970-го закінчив Київський художній інститут. Напевно, доля була до нього прихильною від народження: він був рідним небожем Івана Гончара (народного художника України, лауреата Національної премії ім. Т.Шевченка, скульптора, музейника, визначному науковця), який і став для майбутнього художника прийомним батьком. Саме він мав неабиякий вплив на формування світогляду молодого митця. А в майбутньому саме Петро Гончар продовжить музейну справу свого батька.
Важко назвати іншого сучасного українського художника, у творчості якого естетика наївного сягнула б такої послідовної реалізації. Здійснюється вона на трьох рівнях: образотворчому, знаковому та вербальному. Це стає зрозумілим, коли усвідомлюєш те, що творчість Петра Гончара базується на принципах школи Михайла Бойчука, яка увійшла в історію українського мистецтва під назвою “бойчукізм” (поєднання художніх традицій високопрофесійного мистецтва Візантії та Київської Русі з самобутньою народною культурою). Звертаючись до традицій бойчукізму, художник намагається сказати своє слово у монументальній творчості та станковізмі.
Найкращі риси, властиві роботам Гончара, — наївна мрійливість, щемливо-споглядальний спокій, намагання вчитись у природи і незгасима віра у призначення художника творити добро. Головні персонажі — українські хлопці та дівчата, дерева, хмари, оповиті мрійливими спогадами. Його манера нагадує стиль народної картини, і художник культивує її свідомо. Він намагається малювати так, як це невимушено роблять діти: фарби прозорі, сюжети прості й ліричні. Більшість творів Петра Гончара за формальними ознаками може належати до побутового жанру, проте чітко називати їх такими важко. Цьому сприяє образна гармонія, яку висловлено у гармонії композиційній, ритмічній, кольоровій, у досконалості фактури, в обережному торканні пензлем поверхні полотна.
У Хмельницькому обласному художньому музеї зберігаються 16 робіт художника. Зокрема, його невеликі за розміром твори з циклу “Весілля” відтворюють фрагменти весільного обряду, в якому і досі збереглося чимало прадавніх елементів. У традиціях народного мистецтва було писати на картинах вірші, різноманітні пояснювальні тексти. Подібні написи можна бачити і в багатьох творах митця.
Петро Гончар осягнув пластику людського тіла у його природних і простих рухах, здобув із навколишнього життя плавні і співучі лінії, змусив фарби своїх картин світитися внутрішнім світлом, зробив їх особливо прозорими і легкими. В сучасному українському мистецтві його творчість — явище помітне і неординарне.
Світлана Шемчук