“Мова не ковбаса”, “Нагодуймо Мосейчук” — такими гаслами зараз просто кишать соціальні мережі. А сталося це після передачі “Право на владу”, в якій ведуча Наталя Мосейчук зронила фразу: “Мова не нагодує”.
Звісно, більшість журналістів, і я зокрема, здогадуємося, звідкіля ті ноги ростуть. Але, щоб аж так прогинатись, то, певно, апетити у цієї пані таки надвеликі. Не виключено, що журналістка Мосейчук зробила це заради провокації, аби зіштовхнути лобами тих, для кого рідна мова — святе, з тими, для котрих “а какая разніца”, щоб догодити ЗЕ і підготувати трамплінчик для старту. Бо ж так звана опозиція вже відкрито заявляє, що добиватиметься скасування закону про мову, бо він начебто порушує права тих, кого “щемят”.
Так, пан Рабінович “нічєго плохого нє відіт в том”, що Путін вирішив роздавати українцям російські паспорти за спрощеною процедурою, а далі що “зелені чоловічки” намалюються? Щось дуже все нагадує 2014-й, коли Росія, звинувативши Україну в утиску російської мови, влаштувала в нашому Криму так званий референдум і за його “результатами” знайшла привід для вторгнення на територію нашої держави. І це тоді, коли ми мали говорити про утиск української мови, адже в тому ж українському Луганську не було жодної української школи, лише російськомовні!
Думаю, нічого доброго від тих мовних гойдалок не буде. Але дивує позиція дядька ЗЕ. Чому дядька? Ну, а як вам його звернення у Фейсбук: “Ну шо, хлопці, давайте обсудимо в режимі онлайн той закон?” Так звучить, наче йдеться про ресторанне меню: хто що їстиме, давайте обговоримо, а то ж різні кишечники в людей є. А ще це додає начебто й авторитету ЗЕ, мовляв, я такий простий і свій хлоп, “с вамі совєтуюсь”. Ні, це, мабуть, розраховано на те, що ті хлопці, в очі не бачивши мовного закону, яким їх лякають, кричатимуть: “Давай, Вован, зроби їх, а Вован у відповідь: “Зробимо їх разом!” І вже на тій хвилі його політична свитка: вілкули, бойки, новінські, яким абсолютно байдуже, що написано в цьому законі, бо їм закон про державну мову не потрібен як такий, видають в інформаційний простір усяку єресь щодо якихось заборон, що абсолютно не відповідає дійсності. Людям створюються можливості для вивчення української мови і все. Закон нікому не створює дискомфорту, мова йде не про примусову українізацію, а про те, що саме українська мова є державною. Це нагадування, що спілкуватися в державі на її державній мові — це не утиск, а закономірне природне явище.
Скажімо, чому питання української мови як другої державної не стоїть у Росії? Там що мало українців? Чому питання, яка мова має бути державною, не стоїть у Німеччині чи Литві? Є держава і є державна мова! Які тут можуть бути обговорення?!
Ну, якщо дядько ЗЕ і його К цього не розуміють, то варто навести приклад Ізраїлю, де, окрім євреїв, мешкають 25% арабів, а іврит згідно з законом є державною мовою країни, причому він приблизно два тисячоліття був абсолютно мертвим. Тобто не мав стартових позицій, адже євреї не спілкувалися на івриті віками. Більше того, вони віками розмовляли на зовсім інших мовах: арамейській, ладіно, ідиш. Уявімо собі, що єврейські націоналісти (сіоністи), які в ХІХ столітті поставили собі за мету відродження держави Ізраїль на землях біблійних предків, керувалися б тією ж аргументацією, яку нині нам нав’язують прихильники “двох державних” мов в Україні. Мовляв, навіщо нам втрачати спорідненість з такою потужною культурою, як німецька? Адже ідиш — цілком розвинена мова, якою розмовляють мільйони євреїв. Не подобається німецька, можна взяти будь-яку іншу, адже географія розселення євреїв давала таку можливість. І це було значно простіше, ніж відроджувати іврит, в якому навіть бракувало слів для повноцінного спілкування. Але сіоністи хотіли не просто мову для всіх євреїв, вони хотіли свою державу. Для цього була потрібна не запозичена, а власна мова! І на цю роль найкраще пасував не ідиш, сефардська ладіно чи навіть російська, а саме іврит. Мертвий, але свій! Адже він не мав ні розмовної мови, ні фольклору.
У нас же є все: фольклор, традиції, обряди, колядки, щедрівки, пісні, у нас є мова — частина нашої держави, яку 300 років знищували, забороняли, викорінювали, але вона вижила, сперлася на ноги і зазвучала на повні груди! А тут прийшов дядько Зеленський і вирішив обговорити, бо… Бо не знає він ні української історії, ні української мови, а це вже, панове, повна ганьба!
Але повернуся знову до івриту. Ні, не буду переповідати, які методи запроваджували прихильники івриту, їх було багато і були серед них і унікальні, і досить жорсткі. Але у 1923 році іврит став офіційною мовою Палестини на додаток до англійської та арабської. Вслухайтесь, спочатку мова, і лише потім, у 1948 році, — держава. Самі євреї вважають, що запровадження івриту стало одним із головних чинників створення майбутньої держави Ізраїль.
І сьогодні навряд чи хтось при здоровому глузді стане заявляти, що іврит — мова непотрібна, що вона застаріла назавжди і ніколи не буде сучасною, що вона відриває євреїв від тих культур, з якими вони були споріднені протягом століть і які збагачували своїм талантом… Тобто саме те, що чуємо ми від апологетів російськомовності в Україні.
Особисто мій розум не може збагнути, як узагалі можна не знати чи не розуміти української в Україні. Як на мене, це прояв лінгвального каліцтва. Тому, думаю, настав час росіянам, які живуть в Україні, вийти з зони комфорту і нарешті докласти зусиль перестати бути Азаровим, який усе життя прожив в Україні і увійшов в історію своїми “крівосісями” і “пісянним” конкурсом “Євробачення”.
Нам потрібно розділити поняття “хочу” і “мушу”. Так, декому буде нелегко. А хіба тим, хто емігрує до іншої країни, легко? Але ж вони наймають репетиторів і вчать мову країни, куди їдуть, тому що не зможуть знайти там роботу. Тому варто декому з нас згадати, у якій державі живемо, і все стане на свої місця. І ніхто не спекулюватиме на цій темі, не буде серед нас Рабіновичів та Гордонів, Мосейчук і їм подібних, для яких мова “нє главноє”, мова “не нагодує”!
Адже українська мова — не забаганка націоналістів. Це головний елемент здобуття народом політичного статусу, тобто його перетворення в націю. Романтика й ідеалізм — лише фантики. Простіше кажучи: хочеш мати власну державу, розвивай і підтримуй власну мову. Ізраїльтяни показали, як це треба робити. І не дай Боже, якщо нова українська влада своїми діями покаже, як цього робити не треба.
Лариса СВІТЛОВСЬКА
Мова не ковбаса, або Хто провокує конфлікт навколо закону про мову і кому він на руку
