Світ — великий, осягнути його премудрості можна, зокрема читаючи книги. А скарбниця книг — бібліотека. Відрадно, що міські читальні не пасуть задніх у роботі, одні з кращих в Україні. Про це наша розмова з директором Хмельницької міської централізованої бібліотечної системи, яка має чимало нагород за професійність, Тамарою КОЗИЦЬКОЮ.
Світ — великий, осягнути його премудрості можна, зокрема читаючи книги. А скарбниця книг — бібліотека. Відрадно, що міські читальні не пасуть задніх у роботі, одні з кращих в Україні. Про це наша розмова з директором Хмельницької міської централізованої бібліотечної системи, яка має чимало нагород за професійність, Тамарою КОЗИЦЬКОЮ.
— Тамаро Степанівно, хто нині читачі бібліотек міста?
— Публічні бібліотеки-філії Централізованої бібліотечної системи міста відкриті для всіх. Відвідувачі — люди різного віку. Є читачі, яким лише півтора-два роки, і ті, кому за 90. Кожен восьмий хмельничанин є читачем міських бібліотек. 60% відвідувачів бібліотеки — школярі, студенти та дошкільнята, а 40% — дорослі. У місті є окремі бібліотеки для дітей, але туди ходять і батьки. Там діють гуртки за інтересами для молодих батьків.
— Нині в бібліотеці можна не тільки отримати книгу…
— Крім основної функції забезпечення книгами, бібліотека надає ще чимало послуг. Проводимо майстер-класи, тренінги. У “Школі медіа-грамотності” навчали людей, як належно отримувати і створювати інформацію, аби вона була правдивою, правильною, виваженою. Уроки з медіа-грамотності проводила особисто.
Крім книг, у бібліотеці можна взяти журнали, газети, скористатися Інтернетом. До речі, Інтернет-послуги безкоштовні не в усіх бібліотеках міста. Лише шість бібліотек-філій ЦБС працюють за програмою “Бібліоміст”, завдяки якій за грантові кошти придбана техніка для безкоштовного користування Інтернетом. У інших бібліотеках-філіях ціна за годину користування Інтернетом невелика. Ці кошти йдуть на утримання, на жаль, не нової техніки. Модернізація комп’ютерів у міських бібліотеках планується вже цього року.
— Бібліотека постійно впроваджує цікаві проекти. Розкажіть трохи про них.
— Попри все, головне у нашій роботі — популяризація читання. Не погоджуюсь із твердженням, що нація нині не читає. Хтось більше, хтось менше, але книгою цікавляться. Книжок закуповуємо багато. На щастя, міська влада виділяє на це достатньо коштів, залучаємо видавництва, які дарують нам частину з тиражу нових видань. Аби ще більше привернути увагу читача до книги, зорієнтувати його в актуальній літературі, познайомити з бібліотечним фондом, у бібліотеці проводиться чимало заходів. Одні з найцікавіших — зустрічі з сучасними письменниками. Маємо прихильників авторського проекту Лори Підгірної “Літературний туризм”. Письменники як туристи їздять містами, зустрічаються віч-на-віч із читачем, знайомлять його зі своїми новинками і відкривають для себе нові міста.
Центральна читальня співпрацює з місцевою поліцією, аби налагодити зв’язок правоохоронців з хмельничанами. Нещодавно виграли новий проект “ПОЛіС”. У бібліотеках проходитимуть заходи для налагодження суспільного діалогу, аби люди більше довіряли поліції.
Діє і проект “Жива бібліотека”. Завдяки йому відвідувачі можуть поспілкуватися з цікавими особистостями нашого міста, не соромлячись запитати про сокровенне…
Живим, невимушеним спілкуванням між людьми намагаємося зруйнувати стереотипи, наприклад, про те, що байкер не може бути поетом-ліриком, а чиновник — це аж надто серйозна людина. Люди діляться секретами успіху, знайомляться ближче.
— Чим багаті фонди міських читалень?
— Книги у нас є з різних галузей. Художня література — лише частина багатого фонду. А є ще словники, енциклопедії, книги про мистецтво, техніку, сільське господарство… Кожна бібліотека-філія має свій напрямок. Наприклад, читальня на проспекті Миру більше займається мистецтвом, у Гречанах — польською мовою. Центральна бібліотека закуповує більше англомовних книг. Завдяки єдиному фонду бібліотечної системи, спільному електронному каталогу, можемо зорієнтувати читача, де в місті знайти потрібну книгу. У нас ведеться “Зошит відмов”. Тобто, якщо людина запитує певну книгу, а її немає або якихось книг недостатньо, записуємо ці видання у “Зошит відмов” і при наступній закупівлі замовляємо їх.
Цікавимося новинами у сфері книговидання, їздимо на книжкові форуми. Нині книги не дешеві, не кожен може дозволити собі купити нову. І тут бібліотеки, як рятівне коло. Чимало читачів приносять нам свої прочитані книги. Крім офіційного фонду, маємо полички буккросингу — вільного обміну книжками. Читач може самостійно без формулярів узяти певну книгу, на місці якої залишити свою. Враженнями від прочитаних книг читачі діляться на бібліотечному стенді “Книжка, яка змінила моє життя”.
— Якість читання юних хмельничан перевіряють, зокрема на всеукраїнському конкурсі “Кращий читач року”. Чи успішні там наші читайлики?
— Звісно. Учасники конкурсу — діти, які не лише багато читають, а й уміють себе презентувати, бути активними співрозмовниками тощо. Хмельницькі конкурсанти завжди гідно представляють наш край. Нещодавно наші конкурсанти їздили у Львів разом з бібліотекарями-наставниками.
Приємно, що дітям, які багато читають, завжди мало книг. Бібліотекарі сумками носять книги з філії у філію, аби задовольнити їхній читацький апетит.
— Де нині можна освоїти професію бібліотекаря, які за фахом працівники зустрічають читача у бібліотеці?
— У Кам’янці-Подільському є коледж культури і мистецтв, де навчають на бібліотекарів та бібліографів. Є в нас і випускники Хмельницького інституту соціальних технологій, де навчають джерелознавству та роботі з інформацією.
Адже бібліотека — насамперед інформаційна установа. Чимало працюємо з електронними ресурсами. Обслуговуємо не лише читачів, які приходять до нас у бібліотеку, а й віртуальних, дистанційно завдяки сайту і соціальним мережам.
Завдяки бібліотечній послузі “Книгоношення” відвідуємо хворих удома, носимо їм книги. Маємо свої Інтернет-сайти, бібліотеки-філії ведуть блоги, готують якісні реферативні матеріали. Крім того, проводимо масові заходи.
Тобто, бібліотека є своєрідним місцем просвіти, де можна освоїти потрібні сучасному суспільству навики, отримати знання. Навіть навчаємо, як створити резюме, заплатити за комунальні послуги…
Бібліотекарі самі ходять на тренінги і вже потім навчають інших. Наприклад, нині у центральній міській бібліотеці проходять безкоштовні курси програмування. У філії №7 волонтери ведуть гурток програмування для дітей.
— А як ви професійно зростали до посади директора?
— Маючи технічну освіту, спочатку займалася з десяток років комп’ютеризацією міських бібліотек. Пізніше у столиці отримала фахову освіту — стала магістром. І вже чотири роки працюю директором. У професії бібліотекаря не будеш вчитися — не встигнеш за сучасними вимогами. Мій принцип: поки не навчилася чомусь особисто, не можу вимагати цього від колективу. Тому постійно навчаюся сама і навчаю інших. Разом з міськими бібліотекарями беремо участь у всіх професійних конкурсах, маємо нагороди. Приємно, що сайт центральної бібліотеки тричі був кращим в Україні серед бібліотек.
Беру участь в індивідуальних конкурсах, аби об’єктивно оцінити свої здібності. Теж маю багато перемог. Нині я тренер-консультант бібліотекарів з багатьох сфер не тільки України, а й за кордоном.
— А що нині читаєте ви?
— Цікавлюся спеціалізованою літературою. А останні художні книги, які вразили, — історичний детективний роман кам’янчанки Лори Підгірної “Червона Офелія” та “Століття Якова” Володимира Лиса. Подобається серія оповідань (до речі, серійні видання дуже цікаво читати), наприклад, “Дорожні історії” під редакторством Міли Іванцової, яка є натхненницею нашого проекту “Жива бібліотека”. Авторка зібрала багато історій, які окремо не наважувалися друкувати видавництва, і склала в одну книгу “Живі книги”. Коли подорожую, читаю електронні книги, це дуже зручно.
— Дякую за розмову.
Ірина САЛІЙ