Здавалося б, не варто вже дивуватися спробам Москви привласнювати надбання нашої минувшини. Не дивно, що пошуки історичної ідентичності у Росії вже давно перейшли межу ймовірної коректності навіть для хворої імперської уяви нинішніх господарів Кремля. Згадайте лишень, як останніми роками у північного сусіда почали відкривати помпезні пам’ятники великим київським князям, як запопадливо Московська патріархія розбудовує храми на честь православних святинь прадавньої української історії, як російські історики силкуються шукати нові докази історичної спадковості московських князів, а точніше васалів Золотої Орди, з Київською Руссю.
Здавалося б, не варто вже дивуватися спробам Москви привласнювати надбання нашої минувшини. Не дивно, що пошуки історичної ідентичності у Росії вже давно перейшли межу ймовірної коректності навіть для хворої імперської уяви нинішніх господарів Кремля. Згадайте лишень, як останніми роками у північного сусіда почали відкривати помпезні пам’ятники великим київським князям, як запопадливо Московська патріархія розбудовує храми на честь православних святинь прадавньої української історії, як російські історики силкуються шукати нові докази історичної спадковості московських князів, а точніше васалів Золотої Орди, з Київською Руссю.
І все ж чергова ідеологічна провокація, до якої днями вдався нинішній зверхник Кремля під час візиту до Франції, назвавши під час публічного виступу у Версалі доньку великого князя Київського Ярослава Мудрого Анну, яка вийшла заміж за французького короля Генріха І, росіянкою, знову зачепила нас за живе. Хоча і ця імперська псевдоінтелектуальна відрижка Путіна, не сумніваймося, була цілком продуманою провокацією й адресувалася “освіченим французам”, які, думаю, розберуться в її історичній вартості й об’єктивності. Як це зробив президент Франції Емануель Макрон, назвавши російських журналістів агентами впливу, які на тамтешніх недавніх президентських виборах перекручували інформацію про нього на догоду його конкуренту — відвертому фавориту Москви. Тож Путін з демонстрацією свого історичного невігластва мало чим відрізнявся від “раші тудей” чи інших рупорів Кремля, які пробують прополіскувати мізки московською пропагандою не лише французам, а й іншим європейцям. До честі новообраного глави Франції в українському питанні він цілком однозначно висловився за посилення економічних санкцій проти Росії.
Щоправда, розуміємо, що уроків з цього проколу зверхник Кремля не зробить, бо, зрештою, йдеться про державну політику сучасної Москви, яка не лише обкрадає нашу з вами історію, але й зариться на нашу незалежність. Саме тому нам слід бути особливо уважними до всіх політичних спроб розхитати державність у середині власної країни, за якими проглядається кремлівська рука. Настав час віддати по заслугах і тим агентам впливу Москви, які протягли через Верховну Раду в квітні 2010 року Харківські угоди, за якими режим Януковича продовжив перебування російського флоту в Криму на чверть віку, розв’язавши Кремлю після Майдану руки до його анексії. Адже багато цих політичних запроданців досі в парламенті…
Ми повинні вимагати від політичного керівництва держави розпочати не бутафорні шоу боротьби з корупцією, а реальне протистояння п’ятій колоні Кремля у верхніх політичних ешелонах. На моє переконання, разом із віртуальним судом над зрадником Януковичем на лаву підсудних мають сісти всі, хто допомагав йому нищити нашу державність. Бо, як свідчить історія, імперська Москва ніколи не перемагала українців у відкритому бою, а лише підступом, брехнею, створенням міжусобиць серед її владних верств, що, зрештою, переконливо Кремль демонструє нині.
Богдан Теленько