Питання інклюзивної освіти в Україні сприймається нині вже не як новаторство, а як необхідність, покликана життям і розвитком суспільства. Втім, розуміючи правильність інклюзії, на жаль, далеко не всі освітні заклади, діти і — чи не головніше — батьки готові до рівних відносин між дітьми, котрі мають певні особливості в розвитку, і їхніми однолітками.
Питання інклюзивної освіти в Україні сприймається нині вже не як новаторство, а як необхідність, покликана життям і розвитком суспільства. Втім, розуміючи правильність інклюзії, на жаль, далеко не всі освітні заклади, діти і — чи не головніше — батьки готові до рівних відносин між дітьми, котрі мають певні особливості в розвитку, і їхніми однолітками.
Разом з тим саме така схема, закладена в дитинстві як норма, сприяє впровадженню терпимого, толерантного ставлення і співіснування на рівних усіх членів суспільства. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвитку дітей з особливими освітніми потребами. При цьому звичайні діти демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до цілеспрямованого використання нових знань і вмінь. Зрозуміло, що основи такої взаємодії мають закладатися з раннього віку. Однією зі складових такого поступу є відповідна література. Як зразок світової літератури — “Загадковий нічний інцидент із собакою” Марка Геддона, “Диво” Р.Дж.Палассіо (переклад з англійської Світлани Колесник). З українських — Дзвінка Матіяш “Марта з вулиці Святого Миколая”, Андрій Бачинський “140 децибелів тиші”, Олена Осмоловська “Сонце в озері твоєму”, Лариса Ніцой “Дві бабуськи в незвичайній школі, або Скарб у візку”, Оксана Радушинська “Метелики в крижаних панцирах”. Саме творча зустріч письменниці, авторки 27 книг поезії та прози Оксани Радушинської з учнями школи №8 стала нагодою, аби поговорити про інклюзію в літературі, житті й суспільстві.
“Мала чудове спілкування з учнями. Презентувала свою повість “Метелики в крижаних панцирах”, — ділиться Оксана Радушинська. — Розповіла про власний шкільний (і не тільки) досвід інклюзії. А потім усі разом слухали твори учнів — особливих діток і їхніх однолітків. Тепло, щиро, світло і… нормально. Саме так, нормально живуть, контактують, навчаються, дружать і співіснують світи дітей і підлітків, котрі інколи (за несприятливих умов) навіть не перетинаються — світ звичайних дітей і тих, хто має свої унікальності. Приємно вражена, що в Хмельницькому діє школа з інклюзивним напрямком навчання. Школа у чотири поверхи зі спеціальним ліфтом. І ще мені сподобалися вчителі. Під час заходу вхоплювала їхню реакцію на поведінку вихованців: коли дітки озвучували не завчені (це ж бо дуже відчувається) запитання; коли вони декламували вірші, співали і танцювали; коли ми всі разом фотографувалися, коментували цей процес і сміялися. Так реагують лише люди, які люблять. Просто люблять своїх дітей, сприймаючи їх такими, якими вони є. На заході побували учні 1-4 і 6-8 класів. Більшість — як глядачі, хтось — як активні учасники. Діти щиро відкрилися, демонструючи свої таланти. Власні вірші читали Женя Коваленко і Денис Музика, танцював і декламував вірш Тараса Шевченка Мартін Москалик, а постановку під пісню виконали Артем Ісаченко, Діана Ярощук, Діана Водзіловська і Діана Чоботарьова”.
Загалом у школі навчається понад два десятки особливих діток — у молодшій і старшій школах. З 2002 року тут узялися лобіювати проект, який дав можливість реалізувати інклюзію у навчальному закладі. З наступного року почали його впроваджувати, а з 2017-го реалізовують уже в старшій школі.
Що ж до творчої зустрічі, її ініціювала, організувала і провела вчитель-дефектолог Ольга Рибак. “На власному досвіді переконалася, що інклюзія потрібна не тільки діткам з особливими освітніми потребами, а й їхнім одноліткам, які не мають фізичних чи розумових особливостей розвитку, — зазначає вчителька. — В одному класі вони вчаться комунікувати і нормально сприймати одні одних. Скажімо, до класу приходить дитина, яка не стикалася з інклюзією, їй важко сприймати особливості дитини з інвалідністю. Просто вона не знає, як поводитися, як реагувати…”
За участю Оксани Радушинської спільно з вчителями і учнями відбувся захід, котрий ще на один крок наблизив нас до вміння розуміти і сприймати одне одного з нашими особливостями. Щоб цивілізовано жити людям у світі людей.
Сергій ГРИЩУК