На фоні дедалі більшого розгортання скандалу навколо електронного декларування доходів парламентаріїв та владоможців, скандалу, який нині доволі вправно хтось (?) скеровує в русло антидержавної деструкції в суспільстві, мені чомусь аж ніяк не хочеться приєднуватися до лав протестувальників, яких кличуть вийти у знак протесту на майдани, аби вимагати, а при потребі силою, так би мовити, очистити наші владні та політичні стайні. Чому?
На фоні дедалі більшого розгортання скандалу навколо електронного декларування доходів парламентаріїв та владоможців, скандалу, який нині доволі вправно хтось (?) скеровує в русло антидержавної деструкції в суспільстві, мені чомусь аж ніяк не хочеться приєднуватися до лав протестувальників, яких кличуть вийти у знак протесту на майдани, аби вимагати, а при потребі силою, так би мовити, очистити наші владні та політичні стайні. Чому? Та тому, що я не впевнений, що нині на їхнє місце прийдуть кращі і чесніші, бо ми цей шанс на даному етапі втратили, як мінімум, два роки тому, коли самі, усунувши революційним шляхом антиукраїнську владу режиму Януковича, весь цей політичний непотріб пустили у владні коридори своєї країни на всіх рівнях.
Мимоволі згадується з цього приводу вислів відомого англійського письменника Джорджа Орвелла, який говорив: “Народ, який обирає до влади корупціонерів, самозванців, злодіїв і зрадників, — не жертва. Він — співучасник!”. Погодьтеся, сильно сказано, а от чи наша суспільність здатна прийняти таку моральну інвективу на власну адресу, то з цим у нас завжди були і будуть проблеми. Ми ж бо не звикли, на жаль, ставити такі різкі питання самим собі. І пов’язано це не лише з нашою низькою політичною культурою. Політологи та соціологи назвуть вам немало причин, які негативно впливають на наші з вами громадянські чесноти, але від цього не легше, правда? Ми ж бо чекали, що майданні “революціонери” будуть кращими, ніж їхні попередники, ми сподівалися, що з їхнім приходом у владні кабінети, ніби за помахом чарівної палички, зникнуть корупція, інші суспільні вади, які пов’язали нас за руки й ноги в русі до стандартів європейського життя…
Та, як бачимо, саме по собі оздоровлення суспільного життя не відбувається, що лише засвідчує, що попереду у нас дуже важка і складна дорога, якщо, звичайно, ми з вами насправді прагнемо цивілізованого укладу власного життя. От хоча б на тому рівні, якого досягли, також пройшовши подібний шлях, наші сусіди — поляки, румуни, чехи, литовці, словом, усі, хто був разом з нами у колишньому радянському і соціалістичному таборах, що, зрештою, свідчить, що для нас це цілком реальне завдання.
Що ж нам робити нині з усією цією корупційною “шушерею” — запитаєте? Адже чекати на те, що в цих людей прокинеться совість і вони здатні самі подати у відставку, не доводиться. Цинізм, нехтування інтересами власного народу й держави у них уже в крові, вони інфіковані невиліковною хворобою політичного лицемірства та жлобства настільки, що навіть не чують суспільного обурення.
Звичайно ж, не може бути, щоб у надрах українського суспільства не визріли нові сили та методи власного оздоровлення, які можуть мати для всіх нас непередбачувані наслідки. Та основне, мабуть, завдання для нас самих — не бути співучасниками тих, хто штовхає країну в прірву…
Богдан ТЕЛЕНЬКО