Їх отримали військовослужбовці, медики, волонтери та журналісти, які підтвердили свою жертовність заради України. Серед 15 українців, відзначених орденом “Народний герой України”, семеро — посмертно.
Їх отримали військовослужбовці, медики, волонтери та журналісти, які підтвердили свою жертовність заради України. Серед 15 українців, відзначених орденом “Народний герой України”, семеро — посмертно.
Хмельницький став 18-м містом, де відбулась урочиста церемонія нагородження. Недержавну нагороду — орден “Народний герой України” вручили бійцям, волонтерам, журналістам. Про кожного з тих, хто виявився достойним цього волонтерського проекту, розповідали бойові побратими, друзі, знайомі. Ці історії — вражаючі приклади мужності та любові до своєї землі.
Перед початком церемонії із вуст священика Івана Федоришина прозвучала молитва. Потім слово взяв один із організаторів проекту — ювелір Дмитро Щербаков. Він розповів про орден, який вони придумали разом із волонтером та журналістом Андрієм Боєчком, а також про те, що його вже отримали понад 200 українців, півсотні з яких — посмертно. Народна відзнака — це срібний тризуб, який має дві модифікації: перша — з червоно-чорною стрічкою на колодці — для воїнів, які зі зброєю в руках захищали нашу землю. Другий — з синьо-жовтою стрічкою — для волонтерів та медиків. Кожна нагорода має індивідуальний номер і різні елементи захисту, виготовлена зі срібла 925 проби.
“Ми з Андрієм придумали цю нагороду, аби подякувати людям, які не шкодують сил, часу, а інколи й життя для захисту України. Це — унікальна нагорода, бо створена за ініціативи простих людей і її виготовлення та вручення виконуються такими ж простими людьми. Сотні українців надсилають срібло для нагород і допомагають з поточними витратами, розуміючи, як важливо для захисників нашої країни отримати такий символічний знак довіри від народу, який про них пам’ятає, а не від чиновників”, — запевнив Дмитро.
Шану народним героям віддав міський голова Олександр Симчишин. “Україна обов’язково переможе, — сказав він. — Українська держава була, є і буде. І ми обов’язково збудуємо Україну, про яку всі мріємо…”
Право вручати на сцені Хмельницької обласної філармонії народний орден отримали Сергій Кривонос, перший заступник командувача сил спеціальних операцій, волонтер Володимир Голоднюк, батько вбитого на Майдані під час Революції гідності 19-річного Устима Голоднюка, та юна вінничанка-волонтерка Луїза Мілованова.
Першою отримала нагороду сім’я загиблого легендарного заступника командира взводу 17 батальйону 57 бригади Дмитра Годзенка (позивний — Годзіла) — два сини та дружина.
Далі на сцену запросили військовослужбовця 8 полку спеціального призначення Олексія Боднарчука (позивний — Бонд). “Він — справжній командир, який балансував між можливим і неможливим задля того, щоб зберегти людей”, — скаже у своєму слові про нього Сергій Кривоніс. І доповнить, що колись про подвиги Бонда буде можливість розповісти набагато більше, аніж сьогодні.
Нагороду за наймолодшого захисника від Хмельниччини, який загинув ще 5 вересня 2014 року на Луганщині у селі Весела Гора Слов’яносербського району, потрапивши у ворожу засідку, 17-річного Назара Якубовського отримувала мама. Командир групи Михайло Драган розповів, що побратими дізнались про вік хлопця лише після його загибелі: розбираючи речі, знайшли свідоцтво про народження. Доброволець, аби його не вигнали з батальйону, приписав собі кілька років. Незважаючи на юний вік, Назар був справжнім воїном, справжнім чоловіком — мужнім та безстрашним. Він вартий того, щоб про нього знали, розповідали і брали приклад.
Санінструктор Вадим Свириденко на церемонію вручення ордена “Народний герой України” прибув із Києва. Медик 128-ї гірсько-піхотної бригади Вадим Свириденко двічі поранений під Дебальцевим, три доби пролежав без допомоги у 20-градусний мороз. Потрапив у полон, пережив катування і був переданий український стороні без усілякого обміну, бо стан його був майже безнадійним. Але солдат вижив. Йому ампутували кінцівки і коли Вадим трохи одужав, його відправили на протезування та реабілітацію до США. Завдяки постійним тренуванням боєць почав ходити, а головне — отримав надію на повноцінне життя. Нині він допомагає пораненим, виховує доньку. Життя продовжується.
Віталій Лабуткін отримав орден за подвиг свого сина — військового журналіста ТРК Міноборони, капітана-лейтенанта ВМСУ Дмитра Лабуткіна. 28-річний уродженець Тернопільщини працював репортером на військововму телебаченні “Бриз” у Севастополі. Під час окупації Криму виїхав з родиною до Одеси, залишився у Збройних Силах, але героїчно загинув біля Дебальцевого у бою між українською розвідгрупою та російськими окупантами.
Також до списку нагороджених посмертно потрапили військовослужбовці лікарської бригади, розстріляної під Дебальцевим: Сергій Кацабін, Анатолій Суліма та Михайло Балюк. Їхні народні ордени вручили рідним.
Посмертно орден “Народний герой України” отримала сім’я 32-річного комбата з батальйону 72-ї бригади Андрія Жука (позивний — Мауглі). Андрій Жук пішов в армію добровольцем. Раніше служив у прикордонслужбі, та звільнився. А в травні 2014-го пішов захищати Україну. Йому довіряли бійці та командири, за час військових дій пройшов шлях від взводного, ротного, начальника штабу до командира одного з кращих батальйонів бригади. Він був командиром нового типу і міг стати чудовим полководцем, але загинув у бою з диверсантами.
Навіки залишився 22-річним боєць Новоград-Волинської 30-ї окремої механізованої бригади Микола Микитюк з Ізяслава. Лейтенант ЗСУ загинув у лютому 2015 року в Донецькій області під час бойових дій і був представлений до волонтерської нагороди посмертно.
Тридцята бригада має ще двох бійців, представлених до “Народного героя України”. Це — Олег Копичинський та Олександр Шевчук.
З хвилюванням, як самі зізналися, сприйняли звістку про визнання їхніх заслуг народом України Віталій Борщ, механік-водій танкового батальйону 92-ї бригади, Сергій Дубина, військовослужбовець 142-го центру сил спеціальних операцій, волонтер Олександр Хаджинов та громадський діяч Сергій Притула.
Емоції переповнювали не лише рідних загиблих, яким вручили нагороди посмертно, а й військових, усіх присутніх на хвилюючій церемонії.
“Ця нагорода — болісна. Нам потрібно пам’ятати всіх героїв, загиблих у цій війні. Доки ми їх пам’ятатимемо, вони житимуть у наших серцях”, — зазначив батько загиблого військового журналіста Дмитра Лабуткіна.
Так, маємо пам’ятати…
Вікторія СТАНДРІЙЧУК
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО