Звичайно, твердженням, що ми нині живемо у надзвичайно складних суспільно-політичних обставинах, нікого не здивуєш.
Звичайно, твердженням, що ми нині живемо у надзвичайно складних суспільно-політичних обставинах, нікого не здивуєш. А от коли заходить мова про те, яким бачиться вихід з нинішньої ситуації в нашій країні, яка, з одного боку в стані війни, а з іншого — ніяк не може запустити механізм реформування та перезавантаження влади, то відповіді на ці запитання — найрізноманітніші за змістом та емоціями. На жаль, якщо щось у нас і покращиться, принаймні у моєму розумінні, то ці зміни прямо чи опосередковано пов’язані з війною, з потребами фронту. Адже саме там нині передова тих реформ, які очікує країна в усіх сферах життя, саме там, у фронтовому та волонтерському середовищі, на прифронтових територіях, у прямому протистоянні з ворогом, з нашою бюрократією, з наростанням суспільної апатії, загалом і з’являються нові люди, здатні на самопожертву заради власної країни на реальні державницькі дії.
У тилу, даруйте, ситуація кардинально інша, бо коли подивишся, зокрема, на перебіг подій у владних коридорах зверху донизу, зрозуміло, за незначним винятком, то складається враження, що їх насельники живуть в іншій країні, що вони свідомо не хочуть перейматися її справжніми проблемами, а лише імітують якусь діяльність. Подеколи навіть стає шкода багатьох достойних людей, які повертаються до мирного життя з фронту після демобілізації чи з інших причин, які там на ділі підтвердили, що належать до еліти нації, що володіють унікальним організаторським і професійним потенціалом, який на практиці фронтових буднів вміли використовувати сповна, а тут, у мирному житті, виходить, ніхто і не збирається їх ефективно залучати до державницьких справ, пропонувати владні повноваження, з якими вони справляться набагато ефективніше, ніж ті, хто виконує нині. Таке враження, що таких людей нинішня влада остерігається, як, до прикладу, тих же командирів та бійців добровольчих батальйонів, справжніх фронтовиків і волонтерів. Ілюструвати цей, можливо, для когось і спірний, висновок міг би на безлічі прикладів і в нашій області, і загалом в країні. Тож як не розуміти одного зі своїх товаришів, який нещодавно демобілізувався з фронту, де займав доволі відповідальну офіцерську посаду, коли він мені зізнався, що серйозно думає про повернення в армію і з сумом каже, що за рік перебування на фронті він не бачить змін на краще в тилу, особливо у коридорах влади. Як з ним не погодитися, коли й сам, повертаючись з чергової волонтерської поїздки на прифронтові території, одразу не можеш адаптуватися до наших сумних реалій, коли не бачиш жодного алгоритму позитивних змін зверху на наш місцевий владний рівень. Суцільні навколовладні договорнячки, некомпетентність нових висуванців на високі посади, політичні кульбіти, від яких відгонить ознаками колаборантства, імітація боротьби з корупцією…
Звичайно, розумієш, що все це від невизначеності позиції нашої політичної і державницької еліти, яка досі не розуміє, в якій країні живе, все це від її лукавих спроб зберегти і надалі старий уклад суспільного устрою на основі олігархічної системи влади. Проте давно відомо, що не збережеться вино у старих міхах, як і не відбудеться перезавантаження влади й держави без справжніх змін не лише у її кадровому наповненні новими людьми, але й наших світоглядних поглядів на те, що відбувається в країні та навколо нас.
Богдан Теленько