Цього разу, як зізнався волонтер Олександр Баурін, поїздка в АТО була дуже складною. Автомобіль перезавантажений, доріг на першій лінії оборони взагалі немає, та й навідати наших хлопців треба було в багатьох пунктах. Зрештою, нічого нового…
Цього разу, як зізнався волонтер Олександр Баурін, поїздка в АТО була дуже складною. Автомобіль перезавантажений, доріг на першій лінії оборони взагалі немає, та й навідати наших хлопців треба було в багатьох пунктах. Зрештою, нічого нового… Але ж війна триває вже третій рік і весь цей час кілька разів на місяць він залишає Хмельницький і курсує на Донбас. Інколи жартує, що незабаром тамтешні дороги буде краще знати за місцеві. Олександр розповів про поїздку, про знайомих, які там служать, про їхні потреби…
Олександр Баурін разом із В’ячеславом Івахом (брат загиблого старшого лейтенанта Дмитра Іваха, донецького кіборга) цього разу побували в Зайцевому, Попасній, Артемівську, Краматорську, Лисичанську та Сєвєродонецьку. Завдяки небайдужим людям повезли нашим бійцям в різні підрозділи продукти харчування, воду, одяг та взуття, побутову хімію, одноразовий посуд, засоби гігієни. Волонтери-кияни передали також дуже необхідні для захисників акумуляторні батареї до тепловізорів, автомобільні шини.
Побували і в Краматорському будинку дитини “Антошка”, куди відвезли дитячий одяг, який подарував один підприємець, та продукти харчування, передавши особисто в руки головного лікаря Анатолія Романова. Також поділилися одягом та харчами з мешканцями населених пунктів, де відбуваються активні бойові дії.
“Цим людям мало поспівчувати. Те, що вони переживають щодня, не розказати словами, — поділився Саша Баурін. — Є сім’ї, які залишилися там в силу різних причин разом із дітьми. Вони страждають і їм гріх не допомогти”.
“Багато всього зібрали на цю поїздку, — продовжує волонтер, — хоча до останнього я сумнівався, чи взагалі поїду. Дуже важко стало збирати кошти і на пальне, і на продукти. Раніше у людей були кращі статки, був підйом душевний і вони всім ділилися. А зараз вичерпали свої запаси, збідніли і самі потребують допомоги. Ситуація в країні не змінюється і вони до цього поступово звикли. Але там, на Донбасі, триває війна, там вбивають наших побратимів. Останнім часом маємо багато загиблих та поранених. Хлопці стоять за всіх нас. Тож ми не маємо права забувати про захисників, які кожного дня ризикують життям. Хто не вірить — запрошую поїхати зі мною. Впевнений, що всі сумніви розвіються, коли людина оцінить ситуацію на місці, коли сама відвезе передачі і побачить непідробну радість в очах бійців. Вони чекають, дуже чекають не тільки наших смаколиків, а й вісточок з мирної землі, бо скучили за мирним життям, за сім’ями, за роботою… Але вони не кидають усе і не повертаються додому, бо їм набридло тримати зброю. І ми не маємо права втрачати віру, а повинні далі намагатися допомагати хоч копійкою, хоч крупами, хоч водою…
На щастя, коло людей, які постійно допомагають нашим бійцям, дуже велике. Це — Сергій Болотніков, Артем Бексяк, Андрій Фабинський. Перший допомагає пальним, другий — хімією, третій — ковбасними виробами. Жодного разу не відмовив у фінансовій допомозі приватний підприємець Петро Перейма, директор комунального підприємства “Електротранс” Віктор Паламарчук, генеральний директор ТОВ “Тін Імпекс” Аліна Скоморохова. Деякі благодійники не бажають називати своє ім’я. Наприклад, серед них є підприємець, який регулярно передає бійцям великими партіями одяг. Є жінка, яка постійно передавала на передову воду. У мікрорайоні Ракове живе Ольга Погребняк, яка разом з вісімдесятирічною мамою і подругами-волонтерками три роки поспіль постачає на фронт вареники. Усіх не перелічити. Думаю, що після війни ми розкажемо про всіх цих благородних людей, які мужньо несли на собі її тягар, не перепочиваючи, не жаліючись…”
Я запитую Сашка про його плани, на що він усміхається: “А які можуть бути інші плани? Готуюся до наступної поїздки. У час, коли не там, ми все збираємо, я постійно на телефоні, питаю хлопців про потреби. А потреби не зменшуються. Як не кажуть ЗСУ, як не запевняють, що все добре і нічого не треба, але це не так. Я не бачу змін. На передовій повинні бути забезпечені краще за всіх, бо ворог там на відстані руки. Якщо тихо, то можна побачити, як вороги ходять, почути, як розмовляють. У нас немає перемир’я, Мінські угоди виконує тільки українська сторона. Війна триває, розслаблятися нам не можна.”
Вікторія СТАНДРІЙЧУК