Звичайно, серед недавніх топ-новин найяскравішою подією для нас стало раптове повернення додому Надії Савченко, яку нібито помилував президент Росії Путін.
Звичайно, серед недавніх топ-новин найяскравішою подією для нас стало раптове повернення додому Надії Савченко, яку нібито помилував президент Росії Путін. Виявляється, якщо чогось разом захочуть лідери західних держав від Кремля, то й цього непоступливого тирана можна змусити. Щоправда, для годиться українська сторона віддала росіянам двох полонених ГРУшників, які, на відміну від нашої бранки, були захоплені на полі бою. Наскільки рівнозначним є такий обмін, важко сказати, адже за два роки у російському полоні доброволець батальйону “Айдар” Надія Савченко, одержавши статус парламентарія від партії “Батьківщина”, а заразом — і депутата Європарламенту, стала для наших друзів у світі справжнім символом української незламності. У полоні вона гідно винесла всі випробування, а от як їй поведеться на рідних теренах у ролі харизматичного політика, інтерес до якого нині неабиякий не лише в українському політикумі та суспільстві, важко спрогнозувати. Принаймні експертне середовище поділилося в прогнозах щодо майбутнього цього молодого політика, який з перших кроків на рідній землі вже зумів зробити ряд багатообіцяючих заяв. Неозброєним оком видно, що навколо її персони відбуваються не зовсім коректні політологічні ігри, проте, здається, Надія вміє тримати і тут удар, хоча є немало прикладів, як у післямайданні часи втрачали лице не менш серйозні авторитети. Дуже хочеться, щоб з Надією Савченко цього не сталося.
Власне, з її приїздом забулося, що минає два роки від тріумфальних виборів у першому турі президента Петра Порошенка, на якого нині вішають усіх “собак” за негаразди в країні. Повторюся вкотре: я за Петра Олексійовича не голосував, проте, не спростовуючи його недоліки й прорахунки, зазначу, що його критикам, мабуть, варто подивитися відверто в дзеркало й не чіплятися лише до тріски в його оці, а побачити справжні колоди у своїх. На жаль, ми всі не менше винні в тому, що відбувається в країні, якщо дозволяємо владі та президенту діяти так, як вони діють. Зокрема, запитаймо себе, що ми самі зробили для оздоровлення ситуації в усіх сферах життя у своєму селі, місті, області?.. Звичайно, риба гниє з голови — відповім на універсальне звинувачення, яким ми вміємо себе виправдовувати у таких жорстких діалогах. Але чи не усвідомлення цієї аксіоми спонукало нас вийти на Майдани під час Революції гідності?
А ще для мене топ-новиною стали відвідини Путіним святого Афону під час візиту до Греції. Будемо сподіватися, що це так на нього вплинуло помилування Надії, тож, дивишся, після повернення з цих святих місць до Кремля перед нами постане нова людина, яка знайде у собі мужність покаятися за свої Каїнові гріхи перед Україною. А якщо серйозно, то, на моє переконання, і цей піар-хід російського диктатора, добре зрежисерований патріархом Кирилом, також приречений на провал, бо цього нечистого, як на мене, вже ніяка молитва та проща не навернуть до добра.
На жаль, не виправлять і наш парламент та політикум полум’яні заклики Надії Савченко з трибуни Верховної Ради, які співпали ще з одним політичним скандалом, тепер уже “навколо “чорної каси” регіоналів, які спонсорували свого часу не лише “своїх”, а й багатьох нібито ідейних опонентів, у числі яких ми побачили багатьох твердокам’яних патріотів. Тож чи повернеться у нас з вами надія на справжнє перезавантаження суспільної свідомості та української влади — нині велике питання…
Богдан Теленько