Для неї особисто Чорнобильська трагедія має дві чорні дати: коли вибухнув реактор і коли помер її чоловік-ліквідатор аварії.
Для неї особисто Чорнобильська трагедія має дві чорні дати: коли вибухнув реактор і коли помер її чоловік-ліквідатор аварії. Після смерті В’ячеслава, який створив і керував міським товариством інвалідів-чорнобильців, Алла Бруснічкіна взяла на свої жіночі плечі не лише виховання дітей, а й очолила громадську організацію. Діти виросли, а “Спілкою інвалідів Чорнобиля” Алла БРУСНІЧКІНА незмінно керує 18 років поспіль.
— Алло Миколаївно, що для вас робота в громадській організації?
— Це моє життя, скалічене чорнобильським лихом. І я не можу думати тільки про себе, родину. Члени нашої спілки — такі ж рідні мені люди з втраченим здоров’ям, купою побутових проблем і великою надією, що я зможу їм допомогти.
На жаль, вони, врятувавши світ від невидимої біди, перестали вірити у власну державу і президента. Ми бачимо, що діється насправді: прірва між між владою і народом все глибшає. Люди зневірені, чинне законодавство не захищає права чорнобильців повною мірою.
— На що конкретно нарікають інваліди-чорнобильці?
— Добиває ліквідаторів не радіація, а байдужість влади. Бо виголошувати промови на могилах — це одне, а надати конкретну допомогу героям-інвалідам — зовсім інше. На жаль, пенсії у нас виплачуються значно нижчі, ніж це визначено законом. Чому я кажу про пенсії? Бо вони є основною виплатою, яку отримують нині чорнобильці від держави. Але, виявляється, подвиг 30-річної давнини сьогодні можновладців майже не цікавить. У хворих, знесилених людей відбирають чи не останнє — статус постраждалих внаслідок катастрофи на ЧАЕС і чорнобильські посвідчення. Не так давно до мене звернувся житель села Пархомівці, чорнобилець першої категорії, який третій рік поспіль добивається справедливості відновити своє законне право на пільги. Цей чоловік має всі відповідні документи, які підтверджують його участь у ліквідації аварії на ЧАЕС: наказ про відрядження його з колгоспу, де працював водієм (у зоні ураження перевозив пальне), довідку з архіву про те, що брав безпосередню участь у ліквідації аварії. Відповідний запис про це зроблений у військовому квитку. Є також підтвердження медиків, що всі його хвороби — супутні після радіаційного опромінення, яке отримав у Чорнобильській зоні. Однак у 2014 році управління Пенсійного фонду надіслало ліквідатору листа про те, що за рішенням експертної (?) комісії скасовано попередні висновки щодо причинного зв’язку з захворюваннями, пов’язаними з впливом аварії на ЧАЕС, та змінено групу інвалідності на загальне захворювання. Виявляється, що експертним комісіям, підпорядкованим Міністерству соціальної політики України, була надана вказівка: шукати спосіб економії коштів. І керівники комісій медико-соціальної експертизи цинічно, без огляду хворих та вивчення медичних справ, погодилися на це. Таких, як цей чоловік, у нашій області до 20 осіб, а може, й більше, бо знаємо лише про тих, які заявили про себе. Цим пільговикам не виплачують пенсії в повному обсязі, незаконно вилучені посвідчення осіб першої категорії. Відтак вони втратили право на пільги, передбачені ст. 20 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Звичайно, ми постараємося допомогти їм відшукати правду.
— А є ще й інші постраждалі — які на час аварії були дітьми. Яка ситуація з ними?
— Дитяча частина закону також практично не виконується. Річ у тім, що наше законодавче поле в плані захисту дітей абсолютно не підготовлене. Коли приймався цей закон, ніхто не думав, що колись ці діти виростуть і треба буде слідкувати за їхнім здоров’ям і після 18 років. Нині вони вже дорослі, у багатьох величезна доза опромінення спричинила невиліковні хвороби. Але держава на це зовсім не зважає й забирає в цих людей те, що належить їм по праву.
Відібравши у дітей-інвалідів з дитинства посвідчення і призначивши їм загальну групу інвалідності, держава чинить антигуманно. В січні 2015 року дітей-чорнобильців позбавили компенсації за харчування та санаторно-курортне лікування.
Або, скажімо, є у нас інвалід з дитинства Олег Волошин, хворий на ДЦП. Він перебував на утриманні батька, який був ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС. Батько помер, а синові не видали посвідчення члена сім’ї померлого ліквідатора. Тому він має лише пенсію по втраті годувальника. І такий випадок непоодинокий.
— На державному рівні важко боротися з байдужістю, а як складаються взаємини з місцевою владою?
— Ми не здаємося і боремося за свої права. Розуміємо, що владі треба весь час нагадувати про себе, бо коли стукаєш — відчиняють. Так і у нас. Ми змогли нарешті переконати депутатів, членів виконавчого комітету, аби вони прийняли рішення про 50-відсоткове відшкодування з бюджету для вдів ліквідаторів-чорнобильців на комунальні послуги.
Хмельницький — чи не єдиний в області подбав, щоб до 30-річчя трагедії всім ліквідаторам першої категорії було виплачено тисячу гривень, важкохворим — ще 500 гривень додатково. Також по тисячі гривень матеріальної допомоги отримають вдови, які звернулися до міського голови з заявами.
Наша громадська організація звернулася до влади міста, аби пошанувати ліквідаторів ІІ і ІІІ категорій. Думаю, що клопотання буде розглянуте. Ми задоволені, що цього року з міської казни виділено на 260 тисяч гривень більше, ніж торік, на обслуговування пільгових рецептів для чорнобильців. Це велика підтримка тим, хто після опромінення отримав ще й важкі хвороби. Було б краще, якби хоча б раз на півроку пільговик міг пройти комплексне обстеження та лікування в умовах стаціонару.
Окремо хочу відзначити ситуацію з ліками. Якось я проаналізувала, як використовують чорнобильці своє право на пільгове придбання ліків в аптечних закладах міста. Вийшло, що його реалізовують щомісяця приблизно 60-70 осіб. Чому так мало? Причин кілька. Допускаю, що не всі добре обізнані з цією пільгою, стомилися “вибивати” свої законні права або ж у переліку ліків, які безкоштовно виділяє держава, немає тих, які потрібні інвалідам-чорнобильцям…
— Маєте конкретні побажання?
— Нагадати всім, особливо посадовцям, що всі ми ходимо під Богом. Нехай не порушують закони, від виконання яких залежить здоров’я, навіть життя людей.
І ще: не вважаю справедливим зміну рішення про квоти виділення земельних ділянок різним категоріям пільговиків. Однакові права мають і ветерани Великої Вітчизняної, і воїни-афганці, учасники інших локальних воєн, і нинішні учасники АТО. Звичайно, біль свіжих ран найнестерпніший, але це не означає, що маємо ображати інших людей вибірковістю та неповагою.
Дуже шкода, що останні два роки чорнобильці не отримували позачергово жодної земельної ділянки, а лише ті, які писали заяви ще 10 років тому. Черга на отримання окремого житла також не рухається. У нашій спілці є люди, які довгі три десятиліття мріють про власну оселю. Щоправда, цього року нам вдалося отримати три кімнати в гуртожитку.
На жаль, я озвучила краплю в морі проблем. А тому маю велике прохання до нашої влади й депутатів: згадувати про чорнобильців не лише в дні відзначення чергових роковин, а й у будні і допомагати їм вирішувати проблеми повсякчас, а не тільки перед черговими виборами.
А своїм рідним чорнобильцям, найперше, бажаю міцного здоров’я, радості від життя, благополуччя і миру. Нам треба бути разом і ми переможемо.
Вікторія СТАНДРІЙЧУК