І справді, чому на референдумі, який розглядав питання про підтримку євровибору України, більшість його учасників проголосували проти?
І справді, чому на референдумі, який розглядав питання про підтримку євровибору України, більшість його учасників проголосували проти? Думаю, багато хто з нас у ці дні шукає відповідь на це запитання, не надто заглиблюючись у причини такої пасивної реакції тамтешнього суспільства. Після негативного результату цього дивного, на перший погляд, референдуму від ряду керівників цієї країни та з Брюсселю ми почули, що, мовляв, його результати носять консультаційний характер і ніяк не вплинуть на рішення Ради Європи щодо підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом, яка вже прийнята. Не менш пафосно повторюють нині ці висновки і наші владоможці, проте, як на мене, легковажити цим черговим негативним сигналом з Європи таки не слід.
Адже здавалося, хто-хто, а голландці мали б підтримати нас без будь-яких заперечень. Бо хіба не з переважною більшістю їх співвітчизників влітку 2014-го над окупованою російськими зайдами територією Донбасу було збито малазійського літака з трьома сотнями пасажирів на борту і слідство беззаперечно довело, що це справа рук саме російських військових злочинців. Здавалося, який ще аргумент мав би переконати громадян цієї країни, хто нині є загрозою для них та всього цивілізованого світу? Після жахіть цієї трагедії голландців, мабуть, багатьом із нас здавалося, що у цій невеличкій благополучній країні, яка зазнала нечуваної терористичної атаки російської воєнщини, після такого шоку мали б чітко усвідомлювати, з якими загрозами нині зіткнулася Україна, обравши європейський вибір.
Але не так сталося, як гадалося, хоч я переконаний, що за відповіддю на це незручне запитання слід звертатися насамперед на Печерські пагорби, а вже потім до самих голландців. Чому? Та тому, що в Нідерландах, піддаючись масованій інформаційній пропаганді Москви та нашій недолугій інформаційній політиці в Європі, не можуть усвідомити, що насправді відбувається в Україні. Адже з усіх можливих джерел їх переконують, що на Донбасі — внутрішній конфлікт, громадянська війна, а не пряма російська агресія. Вочевидь, у їхньому сприйнятті антитерористична операція на сході України, як наше керівництво на міжнародному рівні не перестає називати цю російсько-українську війну, це щось на кшталт протистояння терористичним вилазкам у Парижі та Брюсселі, а не повномасштабна війна Росії з Україною. Словом, вони, а заразом і ми з вами, якщо говорити про результати цього референдуму, стали жертвою політики подвійних стандартів, яку з дивною послідовністю і настирливістю здійснює на міжнародній арені керівництво України. Чого варта у цьому контексті дискусія про розрив наших дипломатичних відносин з Росією! Противниками цього виступає ціла армія експертів, яких підтримує купа наших політиків та парламентаріїв, котрі, зрозуміло, називають себе прагматиками-реалістами. Та, як на мене, їх зачекався бліндаж на передовій десь під Авдіївкою чи Пісками. І таких прикладів подвійних стандартів у внутрішній та зовнішній політиці нинішнього керівництва країни чимало. Це переконливо засвідчує і псевдопрем’єріада разом з українським слідом панамагейту, в якому аргументи, зокрема нашого глави держави, як на мене, прозвучали непереконливо. То чому ми чекаємо, що голландці мають сприймати нашу появу в Євросоюзі позитивно?..
Богдан ТЕЛЕНЬКО