Друга світова війна — одна з найтриваліших і найважчих, які пережив наш народ. У березні минуло 72 роки з Дня визволення міста Хмельницького від нацистських окупантів. Невід’ємною складовою боротьби була діяльність Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації, учасники якої з дня в день протягом усієї окупації самовідданою боротьбою нищили тили, матеріальні і людські ресурси ворога. У золотий вінок пам’яті навічно занесені імена воїнів, партизанів і підпільників, які визволяли наше місто й область.
Друга світова війна — одна з найтриваліших і найважчих, які пережив наш народ. У березні минуло 72 роки з Дня визволення міста Хмельницького від нацистських окупантів. Невід’ємною складовою боротьби була діяльність Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації, учасники якої з дня в день протягом усієї окупації самовідданою боротьбою нищили тили, матеріальні і людські ресурси ворога. У золотий вінок пам’яті навічно занесені імена воїнів, партизанів і підпільників, які визволяли наше місто й область.
Вшановуючи пам’ять тих подій і визволителів Проскурова, хочу згадати про унікальну річ — винахід періоду Другої світової війни, а саме знаменитий радіоприймач, умонтований у стілець, який використовували учасники Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації для прослуховування достовірної інформації про події на фронті.
Відомо, що в роки німецької окупації будь-які засоби зв’язку для цивільного населення були заборонені. Нацисти конфіскували всі радіоприймачі, у результаті чого люди залишилися повністю відрізаними від інформації про те, що насправді діється на фронті. Карою за непослух була неминуча смерть.
Під страхом загибелі тоді працювало все радянське населення, як і автор легендарного радіоприймача, вмонтованого в стілець, тодішній радіомеханік міського радіовузла, учасник Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації Олександр Макаревич.
На жаль, його вже немає з нами, але про свій винахід і його роль у діяльності Проскурівського підпілля автор детально розповів у своїй книзі “День жовтої троянди”, у якій цій темі присвятив окремий розділ під назвою “Операція СІ-235”.
Маючи можливість непомітно для німців прослуховувати радянське Інформбюро, Макаревич спочатку з допомогою радіотехніка Костянтинова та монтера радіовузла Дмитрука передавав зашифровану інформацію з радіостанції до підпілля. А коли це стало надто небезпечно, вирішив змайструвати для Дмитрука, який саме перейшов на іншу роботу, примітивний одноламповий радіоприймач. Це було простіше і безпечніше, ніж прослуховувати московські радіопередачі на німецькому радіовузлі.
Макаревич швидко змонтував такий пристрій. Але виникла проблема: для його живлення були потрібні спеціальні батареї. Часом, надуривши німців, майстрові вдавалося діставати їх. Але вони служили не більше двох місяців і тому в прийомі цінної інформації часто траплялися тривалі перерви. Потрібний був новий радіоприймач, який живився б від електроенергії.
Tаким радіоприймачем став старий СІ-235 — найперший радянський серійний радіоприймач, якого випадково на ремонт до Макаревича приніс один із німецьких лейтенантів.
Кілька слів про радіоприймач. Виробництво чотирилампового радіоприймача прямого посилення “СІ-235” (“Мережевий індивідуальний двоконтурний 35-го року”) почалося у 1935 році на заводі ім. Орджонікідзе у Москві. Головний конструктор апарату П.Лохвицький. Прототипом послужив приймач WL-231 фірми “Телефункен”. Метою розробки було створення дешевого масового приймача.
Хитрістю працівники підпільної групи не віддали радіоприймач для німця, залишили прилад у себе, а пізніше по частинах винесли з німецької майстерні. А тоді, взявши першого-ліпшого стільця, Макаревич умонтував пристрій під фанеру його сидіння — для більшої безпеки.
Коли наприкінці вересня 1943 року радіоприймач запрацював, радощам підпільників не було меж! Tепер вони могли без труднощів приймати повідомлення, на основі яких підпільна друкарня випускала антифашистські листівки і розповсюджувала їх серед населення. Потрібно було лише перевернути стілець, зняти фанеру і під’єднати приймач до електромережі.
Tак народився знаменитий “Радіоприймач, вмонтований у стілець Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації”.
Нині ніхто достеменно не знає, скільки антифашистських листівок було випущено підпільною друкарнею і розклеєно в окупованому Проскурові і навколишніх населених пунктах. Але відомо, що саме завдяки цьому хитрому винаходу Олександра Макаревича цивільне населення могло дізнаватися достовірну інформацію про події на фронті, що певним чином підтримувало віру в перемогу над ворогом.
В.Баранюк, завідувач музею
Проскурівського підпілля