Одна з головних магістралей обласного центру — вулиця маршала Рибалка тепер носить назву Степана Бандери. І це перейменування викликало чи не найбільший резонанс у суспільстві. Тож саме з розповіді про Степана Бандеру розпочинаємо нашу нову рубрику.
“
Проскурів” започатковує рубрику під назвою “Нове ім’я твоєї вулиці”. Як відомо, у місті в світлі закону про декомунізацію перейменовано 48 вулиць і багато хмельничан, що гріха таїти, не знають достеменно й об’єктивно про історичні постаті, на честь яких змінено назви. Тому, окрім публікації переліку переназваних вулиць, ми розпочинаємо лікнеп про визначних історичних постатей, імена котрих тепер значитимуться на табличках назв вулиць обласного центру. Можливо, маючи більше такої інформації, хмельничани, котрі критично ставляться до перейменування, інакше подивляться на цей процес. Принаймні, “Проскурів” на це сподівається…
Нинішня назва вулиці Попередня назва
провулок Світанковий пров. С.Атерлея
вулиця Михайла Вербицького вул. В.Бегми
вулиця Василя Тютюнника вул. В.Боженка
вулиця Бузкова вул. Будьонного
вулиця Гайова вул. Васяніна
вулиця Юхима Сіцінського вул. Ватутіна
провулок Юхима Сіцінського пров. Ватутіна
вулиця Покровська вул. Воровського
вулиця Марка Кропивницького вул. Галана
вулиця Петра Болбочана вул. Городовикова
провулок Петра Болбочана пров. Городовікова
вулиця Чорноострівська вул. Дубініна
проїзд Чорноострівський проїзд Дубініна
вулиця Успенська вул. Маршала Жукова
провулок Успенський пров. Маршала Жукова
вулиця Володимира Глушенкова вул. Генерала Кирпоноса
провулок Володимира Глушенкова пров. Генерала Кирпоноса
вулиця Євгена Коновальця вул. Ковпака
провулок Євгена Коновальця пров. Ковпака
вулиця Квітки Цісик вул. Колгоспна
вулиця Миколи Амосова вул. Д.Коротченка
провулок Миколи Амосова пров. Д.Коротченка
вулиця Платона Майбороди вул. Миколи Кузнєцова
вулиця Миколи Магери вул. Олексенка
вулиця Ярослава Стецька вул. Миколи Островського
вулиця Холодноярців вул. Папаніна
вулиця Костя Степанкова вул. Пархоменка
вулиця Митрополита Шептицького вул. Раскової
провулок Ранковий пров. Раскової
проїзд Ранковий проїзд Раскової
вулиця Степана Бандери вул. Маршала Рибалка
провулок Степана Бандери пров. Маршала Рибалка
вулиця Івана Павла ІІ вул. Ричка
вулиця Августина Волошина вул. Руднєва
вулиця Ярослава Мудрого вул. Толбухіна
вулиця Михайла Драгоманова вул. М.Тухачевського
вулиця Гетьмана Виговського вул. Уборевича
вулиця Павла Загребельного вул. Чапаєва
провулок Павла Загребельного пров. Чапаєва
вулиця Повстанська вул. Червонофлотська
провулок Повстанський пров. Червонофлотський
вулиця Миколи Мазура вул. Щербакова
вулиця Спортивна вул. Щорса
провулок Спортивний пров. Щорса
вулиця Ракетників вул. Якіра
вулиця Івана Багряного вул. Починка
провулок Івана Багряного пров. Починка
провулок Прибузький пров. Жовтневий
Одна з головних магістралей обласного центру — вулиця маршала Рибалка тепер носить назву Степана Бандери. І це перейменування викликало чи не найбільший резонанс у суспільстві. Тож саме з розповіді про Степана Бандеру розпочинаємо нашу нову рубрику.
Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів (тепер Калуського району Івано-Франківської області). Батько був греко-католицьким священиком, а мати — донькою священика, тож виховувався Степан в умовах націонал-культурного патріотизму. Його дитинство випало на буремні часи Першої світової та епоху драматичних спроб становлення Української незалежної держави, що не могло не позначитися на свідомості хлопчика.
Батько Степана отець Андрій мав велику бібліотеку та брав активну участь у суспільно-політичному житті Галичини в період формування Західно-Української Народної Республіки (1918-1919 рр.). Був послом від Калущини до парламенту УНР. А в часи українсько-польської війни (1919) був військовим капеланом в Українській галицькій армії. Воював також на Наддніпрянщині з білогвардійцями та більшовиками.
У 1919 році Степан вступає до Стрийської гімназії, де бере активну участь у пластунських організаціях та учнівських гуртках спротиву польській владі, що діяли під егідою УВО (Українська військова організація — нелегальна військова революційно-політична формація на чолі з Євгеном Коновальцем).
У 1929-ому він стає активним членом Організації українських націоналістів. Вже у 1931 році Степан керує всією пропагандою ОУН у Західній Україні, а у 1933-ому Бандера стає крайовим провідником. Саме з його ініціативи відбувається низка каральних заходів проти польської окупаційної адміністрації. Зокрема, 16 червня 1934 року здійснюється вбивство одіозного міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, який прославився кривавими акціями терору проти українців під час так званої пацифікації.
За день до його вбивства Бандеру арештовують, а 13 січня 1936 року після довгого слідства та судової тяганини йому та двом соратникам виносять смертний вирок, який згодом був замінений довічним ув’язненням.
У 1939 році, після захоплення Польщі нациською Німеччиною та комуністичним СРСР, Степан виходить з в’язниці. Саме відтоді біографії та вже лідера ОУН (р) починається неоднозначне та суперечливе трактування його ролі в українській та світовій історії.
Так, одразу після виходу на волю, очоливши революційний провід ОУН, він веде переговори з військовим керівництвом гітлерівської Німеччини про спільну боротьбу проти російсько-більшовицьких окупантів, які на той момент згідно з таємним пактом Молотова-Ріббентропа окупували західноукраїнські землі. Основною метою Бандери було створення незалежної Української держави. ОУН створює українські легіони “Нахтігаль”, яким командує Роман Шухевич, та “Роланд”. Ці військові утворення повинні були стати основою української армії після проголошення незалежності. З початку війни нацистів проти СРСР вони офіційно не входили до складу німецької армії, мали власну форму, носили тризуб та йшли в бій під синьо-жовтим прапором. Вже 30 червня 1941 року легіон “Нахтігаль” входить до Львова і захоплює стратегічні об’єкти міста. Того ж дня відбувається проголошення Акта відновлення Української державності.
На такі дії українських незалежників німецька влада відповіла спочатку ультиматумом негайно скасувати Акт, а коли керівництво ОУН відмовилося, проти них застосували масовий терор. Сотні учасників так званої “бандерівської диверсії” були арештовані. Така ж доля спіткала Степану Бандеру: його заарештували у Кракові, а двох його братів Василя та Олексу на смерть замордували в концтаборі Освенцим. Обидва українські легіони “Нахтігаль” та “Роланд” після відмови підкорятися німцям були розформовані та роззброєні. Але, незважаючи на це, вояки саме цих підрозділів невдовзі стануть ядром Української повстанської армії, яку очолить Роман Шухевич.
Через несприятливий хід війни німці в грудні 1941 року випускають Бандеру з-під варти та починають з ним переговори про спільні дії проти більшовиків. Основними вимогами Бандери залишалися визнання Німеччиною Акта відновлення Української державності та можливість створення української армії, хоча ці плани не були реалізовані.
Подальша боротьба за незалежність України розгорнулася вже проти радянської окупаційної влади та активно продовжувалася до середи-ни 1950-х. Керував антирадянським спротивом сам Бандера. Тож не дивно, що спецслужби Кремля постійно намагалися фізично знищити лідера ОУН. Це їм вдалося 15 жовтня 1959 року в Мюнхені. Як пізніше встановлять німецькі слідчі, вбивство скоїв агент КДБ.
Радянська історична концепція розглядала Степана Бандеру як колаборанта, злочинця, зрадника власного народу, а його прихильників — як фашистів.
З розпадом СРСР та незалежністю України з’явилася кардинально протилежна радянській українська точка зору на постать Степана Бандери. Адже визвольна боротьба українського народу у ХХ столітті нерозривно пов’язана саме з його ім’ям. На жаль, і нині до кінця не вдалося розвіяти у сприйнятті деяких українців радянські стереотипи щодо Степана Бандери. Не дивно, що загострилися вони після того, як у 2004 році тодішній президент Віктор Ющенко присвоїв Степану Бандері звання Героя України, яке згодом, у 2010-ому було незаконно відмінено Донецьким окружним адміністративним судом.
У контексті нового етапу національно-визвольної боротьби України за власну незалежність від зазіхань Росії, яка триває нині, ідеї Бандери та ОУН набувають надзвичайно актуального значення. Адже кожна незалежна нація має право на своїх героїв. Основною принциповою метою ОУН та Степана Бандери була повна незалежність України, до чого наш народ та його кращі сини й дочки прагнуть і нині.
Тож хмельничан можна лише вітати з появою вулиці імені Степана Бандери — лідера ОУН-УПА, істинного патріота України.
Владислав Зайко, студент ХІСТ університету “Україна”