Нашому суспільству вже вкотре з часу прийняття Конституції незалежної України 28 червня 1996 року нав’язується думка про необхідність змін до Основного закону. Ця тема стала приводом до гострого протистояння в нинішньому парламенті, який у першому читанні прийняв нові зміни до Конституції, їх у різний спосіб інтерпретують під час найрізноманітніших телешоу. Що думає з цього приводу народний депутат України другого скликання, голова ПАТ “Проскурів” Іван Рудик? Адже він був тоді у числі парламентаріїв, які приймали Конституцію нашої держави.
Нашому суспільству вже вкотре з часу прийняття Конституції незалежної України 28 червня 1996 року нав’язується думка про необхідність змін до Основного закону. Ця тема стала приводом до гострого протистояння в нинішньому парламенті, який у першому читанні прийняв нові зміни до Конституції, їх у різний спосіб інтерпретують під час найрізноманітніших телешоу. Що думає з цього приводу народний депутат України другого скликання, голова ПАТ “Проскурів” Іван Рудик? Адже він був тоді у числі парламентаріїв, які приймали Конституцію нашої держави.
— Нині можу лише уважно слідкувати за перебігом дискусій на теми змін до Конституції, — справедливо зауважив він. — Щодо власної позиції, то я, слідом за такими авторитетами в конституційному праві, як Віктор Шишкін, категорично проти внесення будь-яких змін до нашого Основного закону, поки держава перебуває в умовах фактично воєнного стану. Як я розумію, саме через таку принципову позицію Шишкін і позбувся членства в Конституційному суді указом Президента. Хоча там, як відомо, досі працюють ті, хто благословляв узурпацію влади Януковичем, Харківські угоди та інші антиукраїнські дії. Завважте, що деякі нові конституційні норми, які благословила Конституційна комісія при Президентові України, відверто посягають на територіальну цілісність нашої держави, узурпують нереформоване правосуддя, вносять плутанину в систему влади в країні. Зрештою, ми повинні усвідомити: вимоги до найпринциповішої зміни у Конституції щодо децентралізації та особливого статусу окупованих російським агресором частини Донбасу йдуть безпосередньо з Кремля і мають на меті подальшу руйнацію цілісності нашого державного організму, порушуючи норми діючого Основного закону, зокрема його 157 статтю. На жаль, ніхто в оточенні Президента про це відверто не говорить, але, на моє переконання, піддаватися шантажу Мінських домовленостей, які для Москви нічого не означають, це вияв слабкості нашої влади. Путіна і наших доморощених сепаратистів змінами до Конституції не спинити. До речі, ще у 1997 році нардеп з Севастополя О.В.Бобрильов виносив на розгляд Верховної Ради законопроект “Про статус міста-героя Севастополя”. Цей чоловік не відрізнявся серед нардепів-комуністів інтелектом, а в приватних розмовах не надто крився з тим, що йому цей законопроект написали російські політтехнологи.
А згадайте сєвєродонецьку змову донецької псевдоеліти після помаранчевої революції, яку, щоправда, пізніше відверто зрадив її лідер Вік-тор Ющенко. Все тут, як у тій приказці: Москва сльозам, а у нашому випадку капітулянським поступкам нашої влади, не вірить.
Переконаний, існуюча Конституція дає правові відповіді на всі нинішні виклики, які постали перед державою. А говорити, що, мовляв, вона заважає нам реформувати країну, це лицемірство.
— З різних політичних середо-вищ вже звучать заклики про винесення змін до Конституції на референдум. Що скажете на це? Пригадується, у 1996 році Леонід Кучма також до цього прагнув?
— Проте нині в країні ситуація принципово інша. Адже ми в стані фактичної війни, коли впору переходити на пряме президентське правління, якби на Банковій на те була політична воля і люди, здатні взяти на себе реальну відповідальність за подолання суспільно-політичної та економічної кризи в державі. Якраз в оточенні Петра Порошенка, як мені видається, нині прагнуть протиснути ці зміни через нинішню Верховну Раду, що в умовах парламентської кризи є дуже проблематичним завданням. Не менш сумнівним є спосіб винесення цих змін на референдум, який лише додасть сум’яття у суспільство, забере купу грошей, не дасть жодних результатів, бо зміни до Основного закону — це справа фахівців, політиків, якщо вони, звичайно, прагнуть добра народові, а не вирішують вузькополітичні завдання. Буде правильним, якщо ніхто в нинішніх умовах не чіпатиме діючої Конституції, а проблеми з реформуванням вирішуватимуться зміною та прийняттям потрібних законів.
Дуже повчальним є приклад спроб винесення проекту Конституції на референдум у 1996 році. Нагадаю, тоді президент Кучма для досягнення цієї мети, по суті, об’єднався з фракцією комуністів та РУХу, які, зрозуміло, агітували за референдум, виходячи зі своїх ідейних програм. Можливо, у той час такий всеукраїнський політичний лікнеп і вдався б. Але навіть тоді подібний сценарій для майбутнього країни ставав загрозливим, адже Кучма та його оточення прагнули якнайшвидшої узурпації влади, що, зрештою, їм вдалося.
Моя ж остаточна думка з цього питання — не чіпати діючу Конституцію, а працювати над реалізацією її основних засад.
Розмовляв Б.Демків