Біля мого будинку майже щоранку в сміттєвих баках порпається чоловік похилого віку, за зовнішністю якого можна визначити, що належить він до людей, яких ми зазвичай називаємо бомжами. Та попри злиденну одягачку та запущений вигляд, ніколи не бачив цього чоловіка п’яним, а у тих баках він загалом вибирає папір, картон, пляшки, які, видно, десь збуває. Думаю, ви, шановні читачі, також такі картини спостерігали не раз. А коли вам випадало проходити повз пункти прийому склотари чи макулатури, то могли завважувати, що стоять там у черзі, скажімо так, люди аж ніяк не занедбаної зовнішності…
Біля мого будинку майже щоранку в сміттєвих баках порпається чоловік похилого віку, за зовнішністю якого можна визначити, що належить він до людей, яких ми зазвичай називаємо бомжами. Та попри злиденну одягачку та запущений вигляд, ніколи не бачив цього чоловіка п’яним, а у тих баках він загалом вибирає папір, картон, пляшки, які, видно, десь збуває. Думаю, ви, шановні читачі, також такі картини спостерігали не раз. А коли вам випадало проходити повз пункти прийому склотари чи макулатури, то могли завважувати, що стоять там у черзі, скажімо так, люди аж ніяк не занедбаної зовнішності…
Буквально вчора зателефонувала до редакції пенсіонерка з настійним проханням опублікувати її листа з подякою бізнесмену, який встановив напередодні місцевих виборів біля їх будинку лавочки, який, щоправда, не пройшов до міськради. Ми розговорились і потрохи дійшли до суті її проблеми. Ця жінка — інвалід, живе на скромну пенсію, одинока і не має на кого сподіватися. Її подяка цій людині мала б стати підставою для звернення до цього підприємця з проханням, аби той надав їй матеріальну допомогу. Коли ж пробував їй пояснити, що робити добро — це лише одна з християнських чеснот, що, мовляв, Господь цю людину винагородить за встановлені лавочки, то пенсіонерка досить слушно зауважила, що не всі багаті люди вміють ділитися добром. Щоправда, коли назвав кілька сумнівних оборудок цього чоловіка у нашому місті, запитав її думку з приводу того, чого він насправді йшов у міські депутати, вона дещо задумалася. Але, зізнаюся, її аргументи також були переконливими, коли перекинула моє запитання вже на адресу парламентаріїв-багатіїв та владоможців, безапеляційно стверджуючи, що крадуть вони не менше, ніж крали за часів Януковича, закінчивши поширеною фразою, що, мовляв, за що ж гинули патріоти на Майдані, за що гинуть наші хлопці в зоні АТО. Жінка, як бачите, виявилася доволі цікавим співрозмовником, хоча наприкінці нашої телефонної розмови, мені здається, ми таки дійшли до спільних висновків. Зокрема й що спроба жінки похвалити цього бізнесмена йде від її нужденного стану…
Мимоволі подумалося, як доволі просто нині маніпулювати такими людьми на виборах, на що, видно, і розраховують ті, хто вихід з нинішньої суспільно-політичної кризи в країні бачить лише у позачергових парламентських виборах та відставці уряду. Та, як на мене, посилення таких сигналів у суспільстві в умовах війни з Росією лише підтверджує інші, більш категоричні висновки щодо стану деградації нашої владно-політичної еліти.
Ні, ні, я не закликаю владоможців ходити біля сміттєвих баків чи на екскурсії до згаданих пунктів прийому макулатури чи склотари, але мені направду дуже цікаво знати, чи вони не усвідомлюють, що переважна більшість наших людей опинилася за соціальною межею. Водночас дивує, що вони не хочуть зважати на той факт, що в суспільстві вже визріла критична маса тієї спільноти, яка не прийме саботування європейського вибору своєї країни і здатна захищати його не лише на фронті з російськими окупантами, але й тут, у тилу. І згадані скандали в уряді, парламенті, в президентській адміністрації та в оточенні глави держави лише ускладнюють загальну ситуацію в державі, яка перед нинішніми історичними викликами повинна ставати міцнішою, а її провід — мудрішим. На жаль, цього більшість з нас не бачить і не відчуває, хоча й розуміє, що ми все більше опиняємося за межею терпіння.