Фактично лише два місяці працює команда міського голови Олександра Симчишина. Вона й досі, так би мовити, формується на марші тих змін, які нині йдуть від нового керівництва міста. Наскільки ефективними та системними вони є і будуть надалі у його роботі, зрештою, чи вистачить нових ідей та ініціатив, аби тримати цю доволі високу планку, найперше, вимог до себе, які були взяті командою Олександра Симчишина з перших днів і тижнів діяльності? Про це йшлося у доволі відвертому інтерв’ю з міським головою для нашої газети. Тема розмови вийшла за окреслені нами межі. Власне, з цих нібито незапланованих запитань і розпочався діалог.
Фактично лише два місяці працює команда міського голови Олександра Симчишина. Вона й досі, так би мовити, формується на марші тих змін, які нині йдуть від нового керівництва міста. Наскільки ефективними та системними вони є і будуть надалі у його роботі, зрештою, чи вистачить нових ідей та ініціатив, аби тримати цю доволі високу планку, найперше, вимог до себе, які були взяті командою Олександра Симчишина з перших днів і тижнів діяльності? Про це йшлося у доволі відвертому інтерв’ю з міським головою для нашої газети. Тема розмови вийшла за окреслені нами межі. Власне, з цих нібито незапланованих запитань і розпочався діалог.
— Нещодавно ви, Олександре Сергійовичу, взяли участь у звітних зборах Асоціації міст України, де дали ряд публічних коментарів щодо їхнього перебігу. В чому суть вашої позиції, адже, наскільки відомо, ви особисто не голосували за кандидатуру столичного міського голови Віталія Кличка на посаду голови Асоціації?
— Так, я справді не голосував за його кандидатуру, адже, на моє переконання, ці збори проходили з очевидними порушеннями регламенту та не відповідали елементарним вимогам демократичних засад їх проведення. У будь-якому разі голосування на цю посаду мало б відбуватися на конкурентних засадах, чого не було дотримано. А те, що в роботі зборів, хоч із запізненням, взяли участь президент України Петро Порошенко, спікер парламенту Володимир Гройсман, на мій погляд, лише зайвий раз засвідчує, яка відповідальність нині лежить на міських громадах та системі місцевого самоврядування країни, на якому, на моє переконання, нині реально тримається держава.
— І в продовження цієї теми: як окреслюєте свою позицію щодо спроб деяких політичних сил змінити рішенням парламенту засадничі положення Конституції України? Про що, на ваш погляд, свідчить нинішня ситуація в парламенті?
— Думаю, у нас ще буде можливість більш детально поспілкуватися на цю тему. Що ж до нинішніх спроб змінювати Основний Закон у стінах парламенту, а йдеться, як ми знаємо, насамперед про голосування щодо так званого особливого статусу окупованих імперською Росією та її маріонетками територій Донбасу на вимогу Кремля, то подібні питання, на моє переконання, слід виносити на всенародний референдум, а не йти у фарватері Мінських домовленостей, які ні Москва, ні сепаратисти не збираються виконувати.
— Даруйте за політизацію нашої розмови, проте і в контексті, зокрема, місцевих справ, насамперед навколо роботи міської топонімічної комісії, цієї тональності нині важко уникнути. Що скажете з приводу цього задавненого катарсису з існуванням у топоніміці міста комуністичних назв і символів, який, як свідчать гарячі дискусії на засіданнях комісії і пошта нашої газети, ще присутній у нашій суспільній свідомості?
— Погоджуюся, що відповідні настрої у певної категорії хмельничан існують. Адже не секрет, що за 25 років незалежності України влада не займалася системною декомунізацією нашого життя. Це треба було зробити ще на початку 1990-х, але на практиці ми мали лише спорадичні спроби окремих місцевих громад, політичних та громадських патріотичних середовищ у знятті з порядку денного цієї задавненої проблеми, яку нині вимагає нас кардинально розв’язати вже законодавство про декомунізацію життя країни, в тому числі й у змінах щодо прокомуністичної топоніміки.
Проте хочу наголосити, що ця проблема є не настільки пріоритетною у нашій щоденній роботі, щоб на ній зациклюватись, адже на першому плані — вирішення питань, від яких залежать життєзабезпечення та перспективи міста.
— Проте не секрет, що адміністративно-територіальна реформа відводить новообраним органам місцевого самоврядування та їхнім очільникам доволі стислі терміни для реалізації своїх програм. Як оцінюєте такий сценарій власної діяльності на посаді міського голови і наскільки ці реалії впливають на ваші дії? На що, зрештою, націлюєте свою команду з огляду на ці обставини?
— По-перше, і я, і люди, яких покликав у свою команду, від початку діяльності знали про згадані вами стислі терміни своїх повноважень. Та переконаний, що не адміністративно-територіальна реформа встановлює нам якісь часові обмеження перебування при владі, а насамперед на всіх нас впливає складна ситуація в державі. Країна, воюючи з підступним російським агресором, вирішує для себе основне історичне питання — про власну незалежність. Про це я говорив, зокрема, у програмному виступі на організаційній сесії міської ради. Тож згадана реформа тут, як на мене, лише похідний фактор у нашій щоденній роботі, яка аж ніяк не залежить від якихось часових рамок. З перших днів я постарався задати відповідний, вважаю, доволі інтенсивний і продуктивний темп своїй роботі, на що націлюю і всіх підлеглих. Якщо ж прослідкувати наші перші дії за останні два місяці, результативність роботи міської ради, міськвиконкому, то, як на мене, ви побачите очевидні позитивні зміни на багатьох ділянках міського господарства. А ще я можу запевнити, що у мене і членів моєї команди вистачить послідовності утримувати цей темп роботи й надалі, як і вистачає в нашому активі передових ідей для їх впровадження у життя міста. Одна з останніх таких ініціатив — підписання нами меморандуму з волонтерами громадського об’єднання “Технології проти корупції”, які створили спеціальний портал для значного спрощення надання адміністративних послуг хмельничанам через електронний формат, що значно зменшить безпосередні контакти з чиновниками. Вже запрацював проект “Відкритий бюджет”. Відтепер будь-хто може побачити куди і як витрачаються кошти громади. Діє також проект “Електронна петиція”. За тиждень його роботи вже маємо майже 60 петицій.
Поряд з тим не вважаю для себе зайвим знайти час для інспектування роботи комунальних служб, окремих ЖЕКів, для розгляду конкретних заяв хмельничан. Хтось скаже з цього приводу, що, мовляв, не мерська це справа контролювати роботу служб з очистки міста від снігу, а я переконаний, що і на це треба обов’язково знаходити час. І коли нещодавно підписував розпорядження про догани двом начальникам ЖЕКів та звільнив з роботи ще одного, то добре знав причини, які змусили так вчинити.
Наголошую на тому, що дрібниць у нашій роботі не повинно бути. Тож коли, гортаючи з різних джерел комунікацій відгуки на наші дії, бачу, що переважна більшість хмельничан висловлює нам подяки за конкретні справи, переконуюся, що ми обрали правильний шлях діалогу з міською громадою.
— Що скажете у цьому контексті про роботу міської ради?
— У роботі новообраної міської ради, на моє переконання, нині цілком домінує конструктив. Тішить те, що немає взаємного поборювання між фракціями, що на порядок денний сесій виноситься мінімум політичних питань, що превалюють господарські та життєво значущі для міста теми й проблеми. Дуже характерною ілюстрацією якраз такого алгоритму в роботі депутатського корпусу є остання — четверта сесія міськради. Принциповим для мене на цій сесії став прямий діалог ряду громадських діячів з депутатами, коли вирішувалося питання про надання громадським об’єднанням певних преференцій щодо оренди приміщень тощо.
Зрозуміло, що за такий короткий час ще не все вдалося здійснити. Проте у визначенні пріоритетів нашої спільної роботи жодних розходжень не бачу. Тож не дивно, що ми одноголосно прийняли рішення на зміцнення соціальних стандартів ряду пільгових категорій хмельничан. У Хмельницькому вдвічі збільшено надбавки ветеранам та учасникам війни, репресованим, упівцям, збережено їм пільги на житлово-комунальні послуги, зокрема зменшено податки на нерухомість для учасників АТО тощо. Збільшено й одноразову матеріальну допомогу, поліпшено продуктові набори для підопічних територіального центру з надання соціальних послуг. Наше місто чи не єдине серед сусідніх обласних центрів збільшило у два рази видатки на харчування школярів, продовжуючи годувати учнів молодших класів. Тобто соціальна складова у наших планах обов’язково залишатиметься і надалі під особливим контролем та опікою.
— Проте не можна не помітити, що в порядку денному тієї ж сесії раптом з’явилося питання з задавненим конфліктом інтересів. Кажу про історію з колишнім Хмельницьким комбінатом хлібопродуктів, яка раптом знову загострилася, коли розглядалося питання про плату за землі для цього підприємства, колишній директор якого, а нині член громадської ради при міськвиконкомі спробував перетворити міську раду у судовий орган.
— Чим ця історія скінчилася ви знаєте: міський бюджет одержить загалом від цього підприємства 7,5 мільйона гривень, в тому числі ще 1 мільйон на пропозицію сесії. Мені ж довелося пояснити, що міська рада і в цьому, і в інших подібних випадках не може виконувати функції третейського чи будь-якого з судів. До речі, подібні історії мені також доводилося розглядати під час особистих прийомів, коли люди свої задавнені господарські чи інші конфлікти вирішили перекинути на розгляд міському голові, хоч єдиною інстанцією, яка це спроможна зробити, є суд. А те, що хтось пробує просувати свої інтереси через громадські органи, мабуть, свідчить лише про проблеми росту громадянського суспільства.
— Не можу не запитати наостанок про ваші офіційні листи на адресу мерій російських міст Іванового й Твері, з якими Хмельницький розірвав угоди про партнерство через розв’язану путінською Росією війну проти України та анексію нашого Криму.
— Так, такі листи ми направили в ці міста, до речі, українською мовою, і ви правильно охарактеризували мотивацію нашого рішення. Бо коли російські десантники, які дислокуються під Івановим, брали участь у бойових діях під Іловайськом, впритул розстрілювали наших хлопців, цинічно порушивши домовленості з українськими військовиками, то про яку дружбу й партнерство з цими російськими містами ми можемо говорити? Розумію, що факт нашої принципової відмови від такого партнерства там не будуть афішувати, проте, можливо, в такий спосіб ми хоч трішки вплинемо на свідомість тамтешніх тверезомислячих росіян.
Проте ми не збираємося згортати свої програми з пошуку міст-партнерів за кордоном. На часі — вирішення питання з укладанням угоди про партнерство з польським містом Катовіце, мерія якого нині розглядає нашу пропозицію. Відповідно до нас надійшов подібний лист з грузинського міста Руставі, а ми розглядаємо як потенційних партнерів і Батумі, й турецьку Іспарту. Нагадаю, що маємо поріднені міста в багатьох країнах Європи та навіть на інших континентах. Росія ж повинна одужати від свого імперського синдрому, а її громадяни зрозуміти власну трагедію від того, що вони допустили до влади режим Путіна.
Принагідно нагадаю, що Хмельницький залишається центром волонтерського руху в нашім краї, що нині ми з усією відповідальністю виконуємо мобілізаційні завдання, які вимагає від нас війна на Сході. Знову хочу повторити, що тільки в єдності ми здатні подолати нинішні труднощі й наростити потенціал України.
Розмовляв Богдан Теленько