Це питання нині, вочевидь, найактуальніше не лише в експертному середовищі, адже владу на всіх рівнях не критикує хіба що лінивий. Он, і на звітних зборах Асоціації міст України не обійшлося без кризової ситуації, яку довелося гасити першим особам держави. Днями прем’єр Арсеній Яценюк заговорив про референдум щодо змін до Конституції навколо статусу окупованих територій Донбасу, за що йому дісталося на горіхи від лідера парламентської фракції “БПП — “Солідарність” Юрія Луценка, що, мовляв, глава уряду забирає роботу в парламентаріїв і перекладає її на пересічних громадян, прозоро натякаючи, що вони не готові до таких рішень.
Це питання нині, вочевидь, найактуальніше не лише в експертному середовищі, адже владу на всіх рівнях не критикує хіба що лінивий. Он, і на звітних зборах Асоціації міст України не обійшлося без кризової ситуації, яку довелося гасити першим особам держави. Днями прем’єр Арсеній Яценюк заговорив про референдум щодо змін до Конституції навколо статусу окупованих територій Донбасу, за що йому дісталося на горіхи від лідера парламентської фракції “БПП — “Солідарність” Юрія Луценка, що, мовляв, глава уряду забирає роботу в парламентаріїв і перекладає її на пересічних громадян, прозоро натякаючи, що вони не готові до таких рішень.
Ніколи не був прихильником політпроекту “Народного фронту” та його лідера Яценюка, але, здається, тією заявою він трішки привідкрив суспільству небезпеки, які на нас чекають, якщо ми віддамо на відкуп Верховної Ради це питання, що загрожує у найближчій перспективі мало не втратою нашого суверенітету. Адже сценарій цих згубних політичних рішень, швидше за все, писався не в Києві. І на моє переконання, виконання Мінських домовленостей у частині зміни нашої Конституції тільки закріплює контроль Кремля над Донбасом та політичними процесами в Україні. Щоправда, в контексті цих дискусій немало питань виникає до уряду, насамперед щодо його компетентності стосовно захисту наших національних прав у міжнародних правових інституціях від анексії Росією Криму та окупації частини Донбасу, де росіяни цинічно руйнують промислово-економічну інфраструктуру. Не менш актуальні нині питання і до нашої дипломатії, бо їй ніяк не вдається переконати світ, що Україна зіткнулася з прямою агресією Росії, яка обрала проти нас модель гібридної війни.
До речі, ми і далі програємо Москві інформаційну війну навіть на своїй території, а єдиний контрольований державою інформаційний ресурс у вигляді комунальних та державних засобів масової інформації маємо всі шанси втратити в процесі їх роздержавлення, замість того, щоб брати його під особливий контроль держави, аби вести хоч якусь збалансовану інформаційну політику в середині країни. Як на мене, тут ми з ентузіазмом, вартим іншого застосування, ріжемо гілку, яка не є нині зайвою у державній політиці впливу на суспільство в умовах реальної, а не віртуальної війни. Хоча це вже тема для іншої дискусії, яку в доволі некоректній формі розгортають деякі друзі-вороги цієї преси, що не обходить і наше видання…
Зрештою, згадайте, як поглиблюється конфлікт між прем’єром і президентом, як витає вже ідея дострокових парламентських виборів, як формується так званий Антикорупційний рух Михаїла Саакашвілі, і ви переконаєтеся, що на Печерських пагорбах назрівають зміни, що можуть ще більше ускладнити нашу суспільно-політичну й економічну ситуацію.
І тут виникає логічне запитання: чого чекати від тих, кого ми обирали своїми керманичами? Думаю, першим на нього повинен відповісти президент Петро Порошенко, який мав би вже відмовитися від Мінських домовленостей, які себе давно вичерпали. Адже нічого доброго від політики вичікування не буде, бо на практиці виходить, що долю України пробують нині вирішувати без Києва у Кремлі, Вашингтоні, в Європі, але без нас. У новітній історії ми подібне вже проходили не раз. Якщо світ не усвідомлює, що його найбільшою загрозою є нині путінська Росія, то ми про це добре знаємо і у зворотному нас ніхто не переконає.
Тож, на моє переконання, Україна чекає на рішучі дії нинішніх керманичів у відстоюванні власної незалежності, бо якщо цього не зроблять вони, з’являться нові лідери, яким вистачить для цього наполегливості, адже іншого шляху в оздоровленні ситуації на Печерських пагорбах, погодьтеся, просто не існує…