Не хочу брати в лапки слово фронт, хоч для означення лінії протистояння між материковою Україною й окупованим росіянами Кримом, мабуть, підійшли б інші визначення, з яких найприйнятніше — блокада. До речі, блокаду ініціювали насамперед патріотично налаштовані українські громадяни і не лише з числа кримських татар, які фактично змусили офіційний Київ поступово вживати жорсткіші дії до зв’язків з півостровом. Адже спершу наше політичне керівництво, крім голосних заяв, по суті, нічого не робило, аби продемонструвати бодай власному народові, що воно не змирилося з анексією Криму. Вочевидь, якби не патріотичні сили, все залишалося б без змін. Через кримський коридор на півострів та Росію і далі текли б продовольчо-товарні потоки, які підсилювали агресора.
Не хочу брати в лапки слово фронт, хоч для означення лінії протистояння між материковою Україною й окупованим росіянами Кримом, мабуть, підійшли б інші визначення, з яких найприйнятніше — блокада. До речі, блокаду ініціювали насамперед патріотично налаштовані українські громадяни і не лише з числа кримських татар, які фактично змусили офіційний Київ поступово вживати жорсткіші дії до зв’язків з півостровом. Адже спершу наше політичне керівництво, крім голосних заяв, по суті, нічого не робило, аби продемонструвати бодай власному народові, що воно не змирилося з анексією Криму. Вочевидь, якби не патріотичні сили, все залишалося б без змін. Через кримський коридор на півострів та Росію і далі текли б продовольчо-товарні потоки, які підсилювали агресора.
Те, що десь приблизно так і виглядала донедавна ситуація з “кримським питанням”, засвідчив, зокрема, скандальний договір на постачання окупованому півострову електроенергії, в якому українська сторона, а, по суті, наш уряд, визнав Крим російським федеральним округом. Наш прем’єр, коментуючи енергетичну блокаду та підрив електроопор на півострів, раптом заговорив про можливу екологічну катастрофу в Криму на заводі “Титан”, що належить українському олігарху Фірташу, і на цій підставі вимагав термінового поновлення електроживлення півострова це ставить, як на мене, перед офіційним Києвом нові незручні запитання. Як би далі не розгорталися події у форматі енергетичної блокади півострова, адже відомо, що активісти “Правого сектора” вийшли з цієї акції через те, що її організатори вирішили частково зняти блокаду, та ми побачили, що таки можна суттєво впливати на ситуацію в Криму. Адже замість того, щоб посилювати свою військову присутність на півострові, Москва змушена думати, як забезпечити його електроенергією.
Словом, агресора у такий спосіб можна бити і з материкової України. Тож варто очікувати позитивних результатів і від морської блокади, до якої невдовзі планують вдатись організатори цих протестів.
Хоча зізнаюся, у мене більше задоволення викликала б інформація про те, що в Криму вже з’явилися хоч якісь ознаки більш радикальної боротьби з агресором, яку нині почали підміняти хіба що акції протесту простих кримчан, які бачать, що їхня самопроголошена влада та Кремль неспроможні забезпечити їх теплом і світлом. Зрозуміло, чекати більшого від них нині нереально. Відрадно, що наші ініціатори блокади не хочуть складати руки й змушують у свій спосіб державне керівництво країни проявляти позицію чіткіше, аби ми знали, хто насправді вболіває за долю українського Криму не на словах, а на ділі. Тому дуже цікаво буде бачити, як на цю нову акцію відреагує офіційний Київ, який, здається, нині готовий знову задіяти звичну тактику умиротворення агресора. Бо чого тільки варта недавня заява президента Петра Порошенка під час візиту віце-прем’єра США Джо Байдена про те, що Україна офіційно приєднується до антитерористичної операції у Сирії проти Ісламської держави, в якій нині у фаворі путінська Росія, яка веде з нами другий рік цинічну війну.
Саме тому я найщиріше захоплююся ініціаторами блокади окупованого Криму й тими військовиками, які всупереч неефективним Мінським угодам вміють бити ворога на Донбасі. На цих фронтах агресор не повинен знати спокою…