Днями до редакції завітав наш давній знайомий, боєць-доброволець батальйону “ОУН” Євген “Тунгус”, який перебував удома у короткостроковій відпустці. З Євгеном ми познайомили наших читачів ще рік тому, коли він повернувся додому з-під Маріуполя, де виконував бойові завдання у складі батальйону “Золоті ворота”. Нагадаємо, що торік, перервавши навчання у Чернівецькому національному університеті, юнак добровольцем пішов на фронт у складі цього батальйону, де спершу пройшов навчальний вишкіл, а потім потрапив на передній край. Повернувся тоді додому по ротації, залагодив справи з навчанням у виші, де перевівся на заочну форму. Деякий час пробував адаптуватися до життя в тилу у рідному місті, але, як бачимо, не зміг. Власне, перше, що ми запитали Євгена, то це про його особисту мотивацію у рішенні знову йти на фронт.
Днями до редакції завітав наш давній знайомий, боєць-доброволець батальйону “ОУН” Євген “Тунгус”, який перебував удома у короткостроковій відпустці. З Євгеном ми познайомили наших читачів ще рік тому, коли він повернувся додому з-під Маріуполя, де виконував бойові завдання у складі батальйону “Золоті ворота”. Нагадаємо, що торік, перервавши навчання у Чернівецькому національному університеті, юнак добровольцем пішов на фронт у складі цього батальйону, де спершу пройшов навчальний вишкіл, а потім потрапив на передній край. Повернувся тоді додому по ротації, залагодив справи з навчанням у виші, де перевівся на заочну форму. Деякий час пробував адаптуватися до життя в тилу у рідному місті, але, як бачимо, не зміг. Власне, перше, що ми запитали Євгена, то це про його особисту мотивацію у рішенні знову йти на фронт.
— Як не старався переконувати себе, що там, на фронті, обійдуться без мене, — щиро зізнався юнак, — це мені не вдалося. Тож тільки трохи зміцнів фізично, вирішив повернутися на передній край. Дехто з моїх друзів нині перейшов у добровольчий батальйон “ОУН”, який з початку бойових дій стоїть на позиціях у Пісках під Донецьком, тож вирішив наслідувати їх приклад. Словом, не бачив для себе сенсу проситися кудись інакше і дякую керівництву батальйону, що прийняли мене у свій підрозділ. Вже на початку вересня був там. Недавно випала можливість побувати вдома, потішив батьків і невдовзі знову на Піски.
— До речі, як батьки сприйняли твоє добровільне повернення в АТО?
— Розумію, що їм дуже непросто, особливо мамі. Мій батько — колишній військовий і сам рветься туди, проте здоров’я йому не дозволяє повернутися в армію. Він, як я розумію, комплексує, хоч переконую його, що досить з нашої сім’ї одного бійця. До речі, десь неподалік зі мною служить його товариш-танкіст, з яким я постараюся зустрітися невдовзі. Перебуваючи на передньому краї, якщо випадає нагода, стараюсь у першу чергу обов’язково телефонувати батькам. Вони в мене молодці і я ними по-справжньому горджуся.
— Як там на передовій і що для бійців означає нинішнє перемир’я?
— Так, як усім, хто там перебуває. Бійці з батальйону “ОУН” нині тримають разом із армійськими підрозділами та хлопцями з “Правого сектора” сусідню шахту “Бутівка” та й самі Піски, де нині у нас дуже складні позиції. Бійці батальйону то справді єдина бойова родина, скріплена високими ідеями українського патріотизму і націоналізму, хоча наш склад доволі інтернаціональний.
Щодо перемир’я, то на цій ділянці фронту воно відносне. Адже ворог постійно веде по нас вогонь стрілецькою зброєю, не припиняє мінометних обстрілів. У добровольців, скажу відверто, є переваги над кадровими військовими і про це також знає ворог.
— Як у тебе, до речі, зі статусом учасника АТО?
— А хіба я туди пішов за якимось статусом? Свого часу “Золоті ворота” ввели у склад Національної гвардії, нам дали посвідчення, що ми належимо до управління МВС Донеччини, яке вже недійсне.
Нині вирішується для багатьох із нас у батальйоні “ОУН” питання з приналежністю до Збройних Сил, що є вимогою тих дивних Мінських домовленостей, які, на наш погляд, згубно впливають на моральний стан в армії та країні. Ніхто з тих, хто побував на фронті чи там перебуває, не вірить, що у такий спосіб ми здобудемо мир. Агресор, на моє переконання, без бою не вступиться з нашої території. Отож потрібні рішучі й успішні військові дії, яких армія зачекалася, а вже потім висока дипломатія.
А щодо статусу учасника АТО, то його відсутність у таких, як я, — це дрібниця порівняно з загрозами окупованого Донбасу та Кремля для всієї України.
— Як ставляться друзі у Хмельницькому до твого вибору?
— По-різному, але, здається, більшість мене не розуміє. Вони просто не задумуються над тим, що загроза нині стоїть безпосередньо перед ними, їхнім особистим життям і майбутнім. Дивишся на розмірений ритм життя нашого міста, на те, як люди живуть, веселяться і диву даєшся від їх незрозумілої безтурботності, від такої суспільної амнезії…
Розмовляв В.Сівач
На фото: бійці батальйону “ОУН”
на фронті