Випадковостей у житті не буває! Усе, що стається, має свої зачин, розвиток і мету. Навіть якщо мета не одразу очевидна чи дорога до неї здається надто горбистою, або й узагалі вбачається дорогою в протилежний бік. Проте випадковостей у житті не буває — все закономірно! Місяць тому, призначаючи чергову дату поїздки в АТО (для мене — вже сьому), я цілком випадково назвала 3 листопада. Як з’ясувалося згодом, це День артилерійських військ. Якщо врахувати, що головною метою нашої поїздки була артилерійська частина, де командир — хмельничанин полковник Валерій Лесков, то можна лише порадіти, що хтось незримою рукою спрямовує нас на певні життєві повороти заради спільної мети і майбутньої спільної перемоги.
Випадковостей у житті не буває! Усе, що стається, має свої зачин, розвиток і мету. Навіть якщо мета не одразу очевидна чи дорога до неї здається надто горбистою, або й узагалі вбачається дорогою в протилежний бік. Проте випадковостей у житті не буває — все закономірно! Місяць тому, призначаючи чергову дату поїздки в АТО (для мене — вже сьому), я цілком випадково назвала 3 листопада. Як з’ясувалося згодом, це День артилерійських військ. Якщо врахувати, що головною метою нашої поїздки була артилерійська частина, де командир — хмельничанин полковник Валерій Лесков, то можна лише порадіти, що хтось незримою рукою спрямовує нас на певні життєві повороти заради спільної мети і майбутньої спільної перемоги.
Отож творча сотня “Рух до перемоги” спільно з 42-м гарнізонним будинком офіцерів (директор Сергій Чеплаков), за підтримки Генерального штабу ЗСУ здійснили чергову волонтерську поїздку в зону АТО, подарували яскраві концерти бійцям чотирьох частин у секторі А. Проте їхали не лише з розважально-мистецькою складовою. Завезли бійцям майже чотири тонни усілякої всячини: запакували під зав’язку вантажний бус та ще й порозпихали ящики під сидіння у пасажирському. Домашня консервація, квашенина, мед, яблука, крупи, вермішель, цукор, солодощі, домашня випічка, сало, смалець, олія, волоські горіхи, цвяхи, скоби, поліетиленова плівка, мішки, шкарпетки, теплі штани, куртки, подушки, книги, медикаменти… Ось неповний перелік того, чим потішили наших захисників, в окремих випадках виконали конкретні замовлення. Усе це впродовж місяця збиралося на підприємствах і організаціях, в школах, лікарнях і дитсадках, на заводах і у приватних підприємців. Гуманітарним вантажем переважно опікувалися фотограф нашої “сотні” Петро Радушинський, репер Руслан Ковальчук, волонтери — “завкоморою” Максим Перепелиця та отець Степан Капустинський.
Щедрість українців захоплює. Втомлені економічною скрутою й війною, ми все ж не залишаємося байдужими до потреб тих, хто боронить наші мирні будні. Отож волонтерська спільнота довезла на Схід усе, що нам довірили й передали.
Ще один відповідальний вантаж — ікона Святої Трійці. Вже кілька наших поїздок підряд розпочинаються з благословення настоятеля храму Святої Трійці отця Степана. Артисти, волонтери, водії, атошники, котрих після завершення лікування в Старокостянтинівському шпиталі підвозили до Харкова, — усі послухали напутнє слово батюшки і побажання гарної дороги та успіху в нашій благій справі. А ще отець Степан передав ікону в капличку-бліндаж на території розташування однієї з частин. Вже в АТО, розпочинаючи концерт у сосновому лісі, на котрий майже одразу пообіді опускалися сутінки, ми передали зображення святого лику тамтешньому капелану отцю Михайлу.
Невід’ємна складова поїздок — мистецьке спілкування з бійцями. Воно потрібне їм чи не більше за хліб насущний. Команда нашої “сотні” співала для армійців і разом з ними грала на музичних інструментах, розмовляла, жартувала, розказувала анекдоти, танцювала (навіть “Танець маленьких каченят”!), сумувала і згадувала загиблих побратимів, сповнювалася надією і переконанням у нашій перемозі. Словом, ми щоразу проживали передбачений концертною програмою (і понад концертний) час єдиним настроєм, єдиними думками і прагненнями з бійцями. То й не дивно, що після фінальної пісні чи не до кожного з учасників колективу вишиковувалися черги вояків, щоб подякувати, обійнятися, сфотографуватися, гріти змерзлі руки (це я про себе) і вкотре повторювати: “Приїздіть до нас ще!”. Цього разу колектив “сотні” у складі співорганізаторів поїздки Оксани Радушинської і Сергія Чеплакова, представників 42-го гарнізонного будинку офіцерів Юрія Вилавського і Сергія Скопа, соліста обласної філармонії, баяніста Олександра Якубова, студентки НАДПСУ ім. Б.Хмельницького, яскравої співачки Марії Мазур, танцівників, студентів Рівненського державного гуманітарного університету Святослава Грабовського і Сергія Козоброда, репера, автора-виконавця Руслана Ковальчука, нашого фотографа Петра Радушинського та волонтера Максима Перепелиці побували у 24-й та 44-й артилерійських бригадах, заїхали в гості до бійців 8-го полку спецпризначення і стали першим (!) колективом, котрому дозволили навідатися до 130-ї бригади. Дякуємо за наданий для поїздки транспорт Андрію Наумову і водіям Валентину Войцишену і Василю Болдишу, вантажним бусом разом із нами в АТО їздив волонтер Олександр Баурін. Подяка за сприяння в організації пасажирського буса представнику спільноти Хмельницький Армія SOS Михайлу Худзику.
Проте було ще й спілкування поза концертами. Із кимось на рівні погляду, з кимось — кількома словами-реченнями, з кимось — вкотре, бо ж приїздимо в окремі частини не вперше, трансформувавшись із телефонних розмов у реальні. Щоразу, наче з рідними людьми. Людьми, котрі прожили і побачили на цій війні стільки, що вистачить на кілька життів. З людьми, чиї позивні залишаються в телефонній книзі і в серці, чиї історії стають частиною власної долі, чиї долі пронизують душу — не ранять, не пропікають, а сповнюють впевненістю, що все недарма!
Оксана Радушинська, голова ГО “Творча сотня “Рух до перемоги”
Фото Петра Радушинського