Рік тому все розпочалося з ідеї зібрати гроші для придбання за кордоном захисного спорядження марки “Schuberth”, якого надзвичайно потребували наші вояки. Теплого п’ятничного вечора на вулицю Проскурівську вийшло кілька місцевих артистів, відгукнувшись на заклик співака й громадського активіста Вік-тора Шайди. Разом з артистами вийшли і волонтери спільноти Хмельницький армія SOS.
Рік тому все розпочалося з ідеї зібрати гроші для придбання за кордоном захисного спорядження марки “Schuberth”, якого надзвичайно потребували наші вояки. Теплого п’ятничного вечора на вулицю Проскурівську вийшло кілька місцевих артистів, відгукнувшись на заклик співака й громадського активіста Вік-тора Шайди. Разом з артистами вийшли і волонтери спільноти Хмельницький армія SOS. Одні співали, грали, говорили, читали поезію. Інші збирали до скриньок пожертви перехожих. Здавалося, що необхідна сума буде зібраною буквально за три-чотири тижні. Здавалося, що війна закінчиться максимум через два-три місяці. Проте кошти збиралися повільно, а бойові дії на Сході переросли у хронічну фазу. Відтак замість заощаджувати на дороге військове спорядження, почали закуповувати те, чого конче потребували бійці, як кажуть, ще вчора. Продукти харчування, одяг, питна вода, дрібне і не дуже тактичне обладнання, спальники, берци, медикаменти, бронежилети, засоби гігієни, каремати… Партіями. Тоннами. І знову після чергового обстрілу, під час якого згоріло все, але добре, що вижили люди, — …одяг, спальники, продукти харчування, берци, каремати… Так — безкінечно. За рік діяльності акції на Проскурівській вдалося зібрати понад триста тисяч гривень. Усі гроші одразу ж інвестувалися в придбання необхідного для наших земляків, котрі проходять службу в Збройних Силах України, Національній гвардії і добровольчих формуваннях.
Представник спільноти Хмельницький Армія SOS Михайло Худзик зазначає, що акція на Проскурівській є суттєвою матеріальною допомогою в діяльності волонтерської організації: “Напевне, без вас ми б уже не існували. Бюджет, котрий підраховуємо щотижня після акції, — 50 відсотків нашого фінансового обігу. Буквально за два-три дні гроші витрачаються на закупівлю необхідного. Якщо говорити про конкретні суми, то одна акція приносить від трьох до п’яти тисяч гривень. А під час ювілейного етапу вдалося зібрати понад сім з половиною тисяч гривень — завдяки артистам і костюмованій імпровізації Алли Саварчук та її волонтерів. Користуючись нагодою, хочу подякувати волонтерам нашої спільноти, котрі від початку працюють на Проскурівській. Це Олена Ковальчук, Тетяна Качка, Альбіна Прутц, Анна Смикал, Катерина Гебельчук. Упродовж року вони майже незмінно працювали з “Мистецькою подільською сотнею”. Для проведення ювілейного заходу залучили студентів педакадемії, ВПУ №25, частково співпрацюємо з Національною академією Держприкордонслужби. Надалі будемо залучати студентів інших вишів, оскільки відчуваємо потребу в волонтерах, зокрема і під час акцій, котрі проводимо щоп’ятниці і щосуботи біля супермаркетів. Отож прохання до небайдужих мешканців міста, котрі розуміють, що війна ще не закінчилась і бійцям потрібна постійна допомога: долучайтеся! Штик у землю ще зарано встромляти! Потрібно працювати аж до перемоги, незважаючи на негативні явища під Верховною Радою, і на місцевому рівні, і у владних структурах. Все це не повинно відволікати від головного: забезпечення хлопців необхідним. Будемо ще наводити лад у середині країни, робити це не зброєю, а переконаннями в тому, що Україна є і буде завжди!”.
Волонтери спільноти — невід’ємна складова п’ятничних Гайд-Парків. Молоді дівчата після роботи чи навчання поспішають не на відпочинок чи до родинного кола, а на акцію, активно підтанцьовують, підспівують з і дарують перехожим посмішки.
Розмовляємо з ініціатором акції Віктором Шайдою.
— Вікторе, рік тому, започатковуючи акцію “Гайд-Парк на Проскурівській”, ні ти, ні постійні її учасники не думали, що вона перетвориться на своєрідний марафон тривалістю в дванадцять місяців. Напевне, траплялися ситуації, коли хотілося все припинити?
— Бувало по-різному… Найбільше розчаровує відверта байдужість. Природно очікуєш від кожного з перехожих по 5-10 гривень, які, на перший погляд, ну аж ніяк “не врятують” власника, а стикаєшся з тим, що далеко не кожен готовий їх жертвувати. Дехто воліє уникати контакту з волонтерами, хтось навіть дратується. І от стоїш там на морозі чи в дощ — а було й таке — і думаєш: “Оце їх хлопці теж захищають… Однаково захищають усіх…” А ще захищають тих “гламурних жіночок”, одна з яких якось кинула нам крізь зуби: “Мы помогаем только ополченцам”.
Також, буває, очікуєш допомоги у вирішенні питання, а її немає. Знову розчаровуєшся, потім думаєш: “Ти ж волонтер, доброволець, тебе ніхто не змушував і ніхто не казав, що буде легко”. Отак і живемо.
— У контексті акцій що стало для тебе найбільшим натхненням і найбільшим розчаруванням?
— Надихаюсь власне самим процесом, спілкуванням з цікавими людьми, яких об’єднує спільна мета, спільна справа. Відчуваючи важливість того, чим ми займаємось, стаємо впевненими у власних силах, стверджуєшся як людина, громадянин. Надзвичайно надихають поїздки на Схід, спілкування з бійцями. Там усе по-іншому: щиро, відверто, без зайвих слів, практично на ментальному рівні.
Про розчарування вже сказав раніше. Хіба до байдужості додав би ще безвідповідальність. Часом розчаровуюсь у собі — це боляче.
— Яким бачиш подальший розвиток акції? Чи залишиться вона у первісному форматі “вимінювання пісень на патрони”, чи варто, аби привертати більше уваги, створювати перформанси, як було це під час марафону на річницю акції?
— Перфоманси — це дійсно класно! Це змушує зупинитися, сфокусуватися. Єдиний мінус — такі постановки вимагають тривалої ретельної підготовки. На жаль, часу практично завжди не вистачає. Думаю, формат буде постійно змінюватись, бо змінюється все навколо нас, і це природно. Великий вплив мають суспільна свідомість, громадська думка. Будемо тримати марку, адже декларуємо акцію як безстрокову.
— Кілька слів про дев’яти-годинний марафон до річниці “Гайд-Парку”. Ти здебільшого працював за звукооператорським пультом, але… Чи все вдалося, як задумав?
— Не буває без сюрпризів, на які не очікуєш. За пультом мав би бути інший, але маємо те, що маємо — людина в останній момент “зникла з радарів”, отож мусив виконувати функцію звукооператора.
Загалом усе вдалося, було велелюдно, цікаво. Перфоманси вдалися: величезна плита з духовкою посеред вулиці, Максим Перепелиця в ролі пекаря, його випічка не залишили байдужими перехожих. Люди в історичних костюмах, дякуємо за ідею та реалізацію пані Аллі, волонтеру Хмельницький Армія SOS.
Виступи творчих колективів і артистів були цікавими, різноплановими. Важливо, що в форматі акції знаходиться місце і відомим професійним виконавцям, і тим, хто тільки почитає творчу дорогу, хто займається мистецтвом на аматорському рівні. На завершення марафону з акустичною програмою виступила група “Stanza”, яку ми запросили рівно рік тому. Хлопці грали і співали посеред вулиці і це викликало справжнє захоплення публіки. Таким чином, ми певною мірою докладаємось до розвитку вуличної культури, а в нашому місті з цим якось не дуже…
— Як довго триватимуть акції на Проскурівській?
— Акція безстрокова. Крапка.
Вже не як журналіст, а як учасниця акцій на Проскурівській, котра не пропустила жодного п’ятничного етапу, за потреби виконувала обов’язки організатора і ведучої — попри погодні умови, самопочуття, хочу подякувати кожному з артистів. За рік — сотні людей: хори, танцювальні колективи, гурти, солісти, музиканти, художники, поети… Подякувати всім, хто нам повірив і кинув до скриньок волонтерів посильну для себе суму. Подякувати тим, хто не долучився до когорти крикунів, котрі за все вболівають, але ні за що не відповідають, а хто своїми безпосередніми діями створив власну історію й історію своєї країни.
До зустрічі у п’ятницю на вулиці Проскурівській, 30. Там допомагають армії!
Оксана Радушинська
Фото Петра Радушинського