Як змінилися живопис, портрет з радянських часів до сучасності, можна прослідкувати у роботах члена Національної спілки художників України Сергія Гульшані. Відкриття його персональної виставки “Живопис. Портрет” відбулося 27 серпня у фойє сервісного центру ПАТ “Хмельницькобленерго”.
Як змінилися живопис, портрет з радянських часів до сучасності, можна прослідкувати у роботах члена Національної спілки художників України Сергія Гульшані. Відкриття його персональної виставки “Живопис. Портрет” відбулося 27 серпня у фойє сервісного центру ПАТ “Хмельницькобленерго”.
Іранець за походженням Сергій Гульшані (справжнє ім’я — Хусейн Джафарі) — художник з багаторічним стажем. Професійності набув у Тегеранському університеті мистецтв, згодом навчався у мистецькому вузі Харкова. Портрет — його улюблений жанр, адже тут можна і продемонструвати техніку живопису, і розповісти про особистість, яка вразила, заслуговує на шану й увагу.
Як зазначив колега і товариш художника Микола Шафінський, у портретах, представлених на експозиції, не так важлива фотографічність, дзеркальна схожість моделей, як художній образ. Останній виражається кількома майстерними штрихами автора, видає характер портрета.
Усіх особистостей автор зобразив у роздумах, зажурі, з прихованими почуттями. Портрети жінок і чоловіків — у стані внутрішнього заглиблення, відсторонені від авторського пензля. Це робить експозицію загадковою. Можливо, художник, у творчому досвіді якого — французька школа, певний час намагався її наслідувати.
Разом із тим загадкова прихованість і зажура на портретах (деякі з них датовані 1970-ми роками) видають і радянську художню школу. На відміну від нинішніх оптимізму, розмаїття кольорів, у роботах Гульшані є щось інше: чи то втома від праці, життя, чи просто затяжна хвилина роздумів, на яку так не вистачає часу мобільним сучасникам…
У виставкову композицію Сергія Гульшані потрапив і “Автопортрет” (1977 рік), де він ще зовсім юнак у звичній для радянських часів круглій кепці від сонця.
З особливим пієтетом зобразив художник “Портрет лікаря-рентгенолога Івана Вікторовича”. Тут навіть без білого халата видно, хто людина за фахом, що свідчить про професіоналізм художника. Простоволоса “Студентка” теж дещо відрізняється від сучасних — старша, презентабельніша.
Теперішні роботи Сергія Гульшані реалістичніші, виконані в іншій техніці. Тут автор розповідає і про інше духовне заглиблення людей — звернення до Бога, якого “не було у радянські часи”. На задньому плані моделей з’являються ікони, як-от у роботі “Портрет Ольги”. Центральною картиною експозиції є “Портрет отця Богдана”, котрий лікує нутро без пігулок та скальпеля.
Минуле й сьогодення у портретах можна розрізнити і за кольором. Давніші роботи автора приглушених тонів, темніші, сучасні — яскравіші.
Присутній на виставці художник-емальєр Іван Юрков зазначив, що підбір кольорів у Сергія Гульшані нетрадиційний. Він легко дозволяє собі, наприклад, покласти на обличчя мазки зеленого, додати крихту помаранчевого, а результат вийде як натуральний.
Цікаво, що, використовуючи навіть дуже яскраві фарби, автор малює темні роботи, це особливо стосується його творчості радянських часів, кольори на сучасних полотнах — ті ж самі, інші тільки їх мозаїка, підбір.
З відкриттям експозиції колегу привітали провідні художники Поділля, члени Національної спілки художників України.
Ірина САЛІЙ
На фото: Сергій Гульшані
з колегами-художниками
Фото Миколи Шафінського