Минулого тижня не стало всесвітньо відомого британського історика, видатного дослідника радянського тоталітаризму, одного з найяскравіших англійських письменників сучасної доби Роберта Конквеста, який здійснив унікальний внесок у відкриття світовим співтовариством правди про трагічні сторінки комуністичних репресій в СРСР та Голодомору в Україні. Власне, він був першим з інтелектуалів-іноземців, які змусили цивілізований світ звернути увагу на ці трагедії нашого народу, а його знамениті книги досліджень “Великий терор” (1968) та особливо “Жнива скорботи” (1986) стали справжнім проривом у західній історичній науці, яка практично до їх появи не звертала на ці теми належної уваги.
Минулого тижня не стало всесвітньо відомого британського історика, видатного дослідника радянського тоталітаризму, одного з найяскравіших англійських письменників сучасної доби Роберта Конквеста, який здійснив унікальний внесок у відкриття світовим співтовариством правди про трагічні сторінки комуністичних репресій в СРСР та Голодомору в Україні. Власне, він був першим з інтелектуалів-іноземців, які змусили цивілізований світ звернути увагу на ці трагедії нашого народу, а його знамениті книги досліджень “Великий терор” (1968) та особливо “Жнива скорботи” (1986) стали справжнім проривом у західній історичній науці, яка практично до їх появи не звертала на ці теми належної уваги.
Нині, роздумуючи над прикладом цього видатного дослідника комуністичної “імперії зла”, мимоволі ставиш собі запитання: чому цей англійський інтелектуал обрав для досліджень такі “невдячні” для його часу теми, які досі пробивають собі дорогу в західній історичній науці, на яку продовжує тиснути тепер уже російська імперська пропагандистська машина з її величезними матеріальними та інформаційними ресурсами? Чому, скажімо, він не обмежився дослідженням лише сталінського терору, що в часи хрущовської відлиги в СРСР було дозволено, а копнув набагато глибше, по суті, вперше обґрунтував наукову доказову базу геноцидності Голодомору в Україні, який здійснив комуністичний режим? На ці теми сам Конквест не давав публічних відповідей, хоча й був удостоєний якраз за книгу “Жнива скорботи” Національної премії України імені Тараса Шевченка (1994), а 2006 року нагороджений орденом Ярослава Мудрого за заслуги у вивченні Голодомору. Що ж, наші тодішні президенти Леонід Кравчук та Вік-тор Ющенко зробили правильно, що підписали відповідні укази з цього приводу. Хоча сам Конквест, наскільки відомо, у часи нашої незалежності зберігав тривале мовчання щодо оцінок процесів декомунізації в Україні, якої вочевидь не бачив. І взагалі він уникав за цей час публічних оцінок подій у нашій державі, мабуть, зіткнувшись з проблемами невідповідності суспільно-політичних реалій буття нашої постгеноцидної нації, яка, здається, лише нині наважилася розірвати незриму залежність від комуністичного минулого.
Проте беззаперечний факт: він зробив для України як науковець та дослідник усе, що міг і набагато більше. Мені ж для порівняння пригадується, як вчинив його земляк, знаменитий письменник Бернард Шоу, який, відвідавши на запрошення Сталіна СРСР, на запитання журналістів, що він думає про Голодомор, цинічно відповідав, що так смачно, як під час цієї поїздки, ще не їв…
Власне, і Роберт Конквест дещо пізніше також мав подібний вибір, проте обрав для себе правду у професійній діяльності, зберігши вірність обов’язку вченого. Тож нам, особливо нині, коли на Донбасі триває кривава боротьба за наш цивілізаційний вибір, дуже важливо пам’ятати про такі приклади порядності й чесності, які продемонстрував Роберт Конквест для всього світу своїми історичними дослідженнями трагедії нашого народу у часи комуністичного всевладдя. А ще сподіватися, що невдовзі таки з’являться у наших містах вулиці, названі іменем цього великого друга України…