У ці дні в Україні відзначаються дві доволі знакові дати церковного календаря: тисячоліття від дня успіння хрестителя Руси-України Великого князя Київського Володимира та 150-річчя від дня народження Митрополита Андрея Шептицького. Здавалося б, ці дві річниці не мають нічого спільного, проте їх суспільно-політична складова, вочевидь, змушує нас уважніше до них придивитися, бо вони, на мою думку, вийшли далеко за межі суто церковного життя.
У ці дні в Україні відзначаються дві доволі знакові дати церковного календаря: тисячоліття від дня успіння хрестителя Руси-України Великого князя Київського Володимира та 150-річчя від дня народження Митрополита Андрея Шептицького. Здавалося б, ці дві річниці не мають нічого спільного, проте їх суспільно-політична складова, вочевидь, змушує нас уважніше до них придивитися, бо вони, на мою думку, вийшли далеко за межі суто церковного життя.
Скажу відверто: все, що проглядалося у масових заходах пам’яті князя Володимира у Києві, організованих митрополією УПЦ Московського патріархату, яка першою з українських конфесій у понеділок провела збір своїх вірних у столиці на Володимирській гірці, які потім багатотисячною хресною ходою пройшлися до Печерської лаври, у мене викликало немало запитань. Добре, що у глави цієї конфесії, митрополита Онуфрія вистачило мужності, хоч і доволі скромно, вшанувати пам’ять героїв Небесної сотні, бо, видно, інші учасники цієї хресної ходи такої команди не отримали. Насторожив ремейк минулих часів з його лобзаннями з колишніми приспішниками режиму Януковича з “Опозиційного блоку”, які несуть морально-політичну відповідальність за нинішню агресію Росії проти України. Не дивно було побачити серед мирян цієї конфесії відвертих українофобів та чорносотенців. Взагалі ці нібито церковні заходи мали всі ознаки політичного дійства, яке значною мірою доповнювало імперський психоз, що супроводжує нині подібні масові церковно-політичні акції в Росії.
А у День святого Володимира подібні масові заходи вже виразно проукраїнського змісту відбулись у столиці з ініціативи керівництва держави, Всеукраїнської ради церков та насамперед УПЦ КП та УГКЦ. Проте ці події зайвий раз засвідчили, що навіть нинішня війна Кремля на Сході, анексія Росією Криму не стали підставою для верхівки УПЦ Московського патріархату для порозуміння зі своїми братами по вірі і, здається, вододіл між ними набирає ще складнішого характеру. Більше того: з огляду на суспільно-політичну нестабільність у державі та столиці, складалося враження, що хтось свідомо вивів на вулиці післямайданного Києва вірних УПЦ МП з метою можливих провокацій, які, зрозуміло, мали ще раз утвердити в очах росіян та світу кремлівські вигадки про їх переслідування в нашій країні. На щастя, у понеділок обійшлося без таких ексцесів…
29 липня у день 150-річного ювілею Митрополита Андрея Шептицького його згадували не лише вірні Української греко-католицької церкви, а й усі, хто усвідомлює, ким ще за життя він був для власного народу, залишаючись його моральним авторитетом і духовним поводирем у найдраматичніші часи нашої історії.
Князь Володимир-Хреститель заклав тисячу літ тому основу нашої з вами, а не чиєсь іншої держави й церкви, історію якої прагнуть у нас знову вкрасти кремлівські верховоди. Шкода, що цього досі не усвідомлює найвищий клір УПЦ МП, чию україноцентричність згадані акції, як на мене, знову поставили під велике питання. На жаль, більшість їєрархів цієї нібито української конфесії, які постійно озираються на Москву, мабуть, не зрозуміють і духовного кредо Митрополита Шептицького, коли він казав до українців: “Тільки для вас маю жити, для вас цілим серцем і цілою душею працювати, для вас усе посвятити, ба, навіть за вас, як цього треба буде, і життя своє віддати…”.