Якщо місто не багате на культурні чи історичні пам’ятки, нормальною світовою практикою є створення чогось нового й оригінального. Новітні родзинки міста створюють у ньому особливу атмосферу, яка приваблює туристів з інших країв. Певно, так мислили й учасники міжнародного мистецького проекту “Outings” (з англійської — “вилазки”) у Хмельницькому. За кілька місяців вони прикрасили низку міських стін репродукціями картин з фондів місцевого художнього музею. Щоправда, декілька з них були знищені вандалами. Про мету проекту, відкритість міста світові й ставлення до вандалів розповіла ініціатор проекту в Хмельницькому Катерина Мельник.
Якщо місто не багате на культурні чи історичні пам’ятки, нормальною світовою практикою є створення чогось нового й оригінального. Новітні родзинки міста створюють у ньому особливу атмосферу, яка приваблює туристів з інших країв. Певно, так мислили й учасники міжнародного мистецького проекту “Outings” (з англійської — “вилазки”) у Хмельницькому. За кілька місяців вони прикрасили низку міських стін репродукціями картин з фондів місцевого художнього музею. Щоправда, декілька з них були знищені вандалами. Про мету проекту, відкритість міста світові й ставлення до вандалів розповіла ініціатор проекту в Хмельницькому Катерина Мельник.
— Катерино, для початку розкажи про мету цього мистецького проекту. Як виникла ідея долучитися до його реалізації в Хмельницькому?
— “Outings” вигадав французький режисер і художник Жульєн де Касабьянка. Одного разу він зайшов у Лувр й, побачивши різноманіття чудових картин, захотів показати їх якомога більшій кількості людей. Спершу зі своїми студентами художник почав прикрашати стіни будівель репродукціями портретів, а далі цей рух підхопив увесь світ. Важко навіть сказати, скільки точно міст світу долучилося до нього, адже з кожним днем кількість позначок на сайті художника невпинно зростає. Нещодавно там з’явився й наш Хмельницький.
Сама ж познайомилася з цим проектом випадково, побачила його на сайті “ART Ukraine”. Знайшовши про нього ще більше інформації, переконалася, наскільки він крутий і наскільки легко реалізується. Все дуже просто: приходиш у музей, фотографуєш цікаву картину, роздруковуєш її та клеїш на стіні, до якої пасуватиме цей стріт-арт. Через Інтернет я зв’язалася з самим художником і знайшла однодумців для роботи над “Outings” у Хмельницькому.
Звісно, ми дещо відійшли від канонів оригінального “Outings”, адже він передбачає використовувати портрети анонімних художників. Тобто це допомагає досягти ефекту загадкової, неочікуваної зустрічі випадкового перехожого з роботою невідомого художника. У нас же вийшов більше музейний проект, адже, на відміну від Жульєна де Касабьянки, ми співпрацювали з Хмельницьким обласним художнім музеєм. Там нам дали змогу ознайомитися з музейними фондами, щоб вибрати оригінальні портрети. Вважаю, що так “Outings” дозволяє показати хмельничанам якомога більше прекрасних картин.
— В Україні хтось, окрім вас, ще практикує “Outings”?
— До “Outings” ще перед нами долучилась Одеса, але одесити зависли на стадії реалізації проекту. Тобто вони беруть у ньому участь, але ще не оприлюднили жодної роботи. А ми вже наклеїли репродукції картин у кількох місцях Хмельницького й прозвітували про це Жульєну де Касабьянці. Йому сподобалася наша робота й він виставив на своєму сайті фотографії картин, які найбільше припали йому до смаку. Таким чином про наше місто можуть довідатися мільйони відвідувачів сайту художника. Це своєрідна демонстрація того, наскільки Хмельницький відкритий світові й наскільки швидко готовий відповідати тенденціям сучасності.
— Як саме обираєте місця, на які згодом клеїте картини?
— Я люблю багато ходити й роздивлятися навколо. Саме таким чином знаходжу потрібне місце. Так, нещодавно знайшла кілька місць біля залізничного вокзалу, яким стовідсотково пасуватиме наш стріт-арт. Цікаво наклеювати роботи на негарно розмальовані стіни, таким чином виходить полеміка з попереднім “настінним живописом”. Головне, щоб обрана ділянка була рівною. В іншому випадку — наклеєна картина або буде непривабливо виглядати, або просто швидко відклеїться.
Використані нами роботи ми також обираємо на свій розсуд. Необхідно, щоб їх контури були якомога чіткішими, а не розмитими. Тому зазвичай обираємо класичні портрети, які чудово вписуються на стіну. Виняток — робота Миколи Мазура “Писанка”, яку ми розмістили поблизу монотеатру “Кут”. Вона дуже гарно виглядає й на сьогодні мені подобається найбільше.
У майбутньому, думаю, розміщуватимемо роботи у спальних мікрорайонах. Спочатку сконцентрувалися в центрі Хмельницького, щоб картини побачило якомога більше мешканців міста, а тепер варто зосередитись на околицях міста. Також цікаво було б у майбутньому зробити у художньому музеї фотовиставку наших робіт, щоб побачити, як картина покидає музей, опиняється на стіні одного із будинків, а потім — опосередковано, завдяки фотографії повертається назад.
— Декілька робіт були здерті вандалами. Як ти до цього ставишся?
— Більшості хмельничан наші роботи подобаються, але є, певно, такі, кому вони не до смаку. З цим нічого не вдіяти. Може, попередній “художник” образився, що ми заклеїли його малюнок? А може, звичайному перехожому сподобалася картинка й він захотів забрати її до себе додому? Якщо людина навіть таким чином хоче долучитися до мистецтва, у цьому немає нічого поганого. Думаю, якщо ми перейдемо в спальні райони, охочих здирати картину знайдеться менше, адже вона — справжня окраса вулиці.
Роботи, які ставатимуть непрезентабельними, ми самі будемо обережно відчищати від стін, щоб вони дійсно не перетворилися зі стріт-арту на вандалізм. Окрім того, такий вид вуличного мистецтва є недовговічним, тому не бачу у цьому трагедії. Головне — мить їхнього існування, яка дарує перехожим хоч крихту краси.
Розмовляв Андрій ЯЩИШЕН
На фото: Катерина Мельник; фрагмент картини Миколи Мазура “Писанка”; “Портрет жінки в капелюсі” Андроника Лазарчука на перехресті вулиць Героїв Майдану і Кам’янецької
нині знищений вандалами
Фото надані Катериною Мельник