Лідери нібито найвпливовіших профспілкових об’єд-нань України, які стверджують, що представляють трудові інтереси понад 8 мільйонів своїх членів, розповсюдили так званий “трудовий ультиматум” до Кабміну. В ньому містяться, на перший погляд, правильні оцінки складної соціально-економічної ситуації в країні та доволі переконливо сформульовані вимоги до керівництва держави щодо індексації зарплат, пенсій, соціальних гарантій різним верствам населення.
Лідери нібито найвпливовіших профспілкових об’єд-нань України, які стверджують, що представляють трудові інтереси понад 8 мільйонів своїх членів, розповсюдили так званий “трудовий ультиматум” до Кабміну. В ньому містяться, на перший погляд, правильні оцінки складної соціально-економічної ситуації в країні та доволі переконливо сформульовані вимоги до керівництва держави щодо індексації зарплат, пенсій, соціальних гарантій різним верствам населення.
Проте мене з приводу появи цього документа не менше хвилює питання: а чи мають насправді керівники тієї ж Федерації профспілок України та ряду інших профоб’єднань моральне право на подібні заяви? На мій погляд, ні, адже відомо, що якраз Федерація, яка формально вважається найчисельнішим профспілковим об’єднанням в країні, зокрема в часи режиму Януковича, була його ідейним партнером у всіх справах з узурпації влади в країні. Відтак досі несе морально-політичну відповідальність за ті злочини, які ним здійснювались. А як інакше можна давати оцінку діяльності організації, коли її лідери були запрошені у парламентську фракцію регіоналів, а нинішнє нібито нове її керівництво обійшлося лише косметичним “ремонтом” у середовищі своїх керівних кадрів. Зрештою, ця профспілка ніколи і не виконувала своїх першочергових функцій щодо соціального захисту членів, залишаючись реліктом з радянського минулого, що досі заважає розвитку незалежного профспілкового руху й постійно підіграє владі, якою б вона не була за своєю суттю, навіть такою злочинною й антидержавною, як у часи Януковича.
Пригадується, як тоді наша газета пробувала оздоровити ситуацію у профспілці працівників культури обласної федерації, де в результаті все і всі залишилися на своїх місцях, де разом з керівниками тодішньої ОДА та навіть ЦК ФПУ, тобто центрального комітету її керівного загальнодержавного органу — уявіть, що там в ієрархії керівних органів ще досі існують такі совковські назви! — проти нас було інспіровано багатомісячний судовий процес. Звичайно, після Майдану вдалося дещо змінити на краще в колективі облмуздрамтеатру, ситуація в якому стала початком цього конфлікту, проте хто далі ігнорує озвучені нами факти корупції в обласному управлінні культури, де досі в ручному режимі впливають на керівників своєї профспілки, для нас залишається великим питанням, яке ми не перестаємо ставити перед новим керівництвом області.
Але це, так би мовити, лише один із безлічі фактів, що лише підтверджує висновок: нині у Федерації та ряді інших профспілок, керівники яких поставили підписи під цим ультиматумом, є великі внутрішні проблеми й протиріччя щодо усвідомлення свого місця у тих суспільних процесах, які переживає наша країна. Демагогією і популізмом їх не вирішити, якщо автори цього документа не усвідомлюють і не бачать навіть загроз своїй державі, які йдуть від путінської Росії, що розв’язала справжню війну проти України, чого чомусь не помітили автори цього псевдоультиматуму. Словом, повторюся, на подібну критику дій керівництва держави таки треба мати моральне право, з чим у його підписантів великі, на мій погляд, проблеми…