У ніч з суботи на неділю у Хмельницькому стартував Все-український фестиваль короткометражних фільмів “Відкрита ніч”. Подібні заходи ще ніколи не проводились у нашому місті, тому не дивно, що зал кінотеатру ім. Т.Шевченка був майже стовідсотково заповнений поціновувачами вітчизняного кіно. А подивитися було на що…
У ніч з суботи на неділю у Хмельницькому стартував Все-український фестиваль короткометражних фільмів “Відкрита ніч”. Подібні заходи ще ніколи не проводились у нашому місті, тому не дивно, що зал кінотеатру ім. Т.Шевченка був майже стовідсотково заповнений поціновувачами вітчизняного кіно. А подивитися було на що…
Фестиваль “Відкрита ніч” започаткований у червні 1997 року як звичайний огляд найцікавіших здобутків вітчизняного кінематографа. Всупереч кризам і проблемам, він не лише за 18 років свого існування залишається на плаву, а й невпинно розвивається й еволюціонує. Цьогоріч, окрім столиці, онлайн-трансляція фестивалю відбувалася на повноцінних майданчиках у 50 містах України, серед яких і прифронтові населені пункти, зокрема Старобільськ. Паралельно вітчизні короткометражні фільми дивилися й у Європі та Канаді.
“Дивно, що за всі роки існування фестивалю він ніколи не проводився у Хмельницькому. Тому це стало основним мотиватором обов’язково долучити наше місто до “Відкритої ночі — дубль 18”. Основна мета фестивалю — популяризувати українське кіно, про яке наші співвітчизники переважно не знали й не чули. Його зрідка можна побачити на телебаченні чи у кінотеатрі, тому ми намагаємося виправити цю ситуацію”, — розповіла співорганізатор фестивалю у Хмельницькому, представник Міжнародної організації “CinemaHall” Юлія Кондратюк.
Загалом на конкурс було подано до 250 фільмів, з яких до програми фестивалю потрапили 42. Більшість — це студентські роботи молодих режисерів, але були й роботи відомих творців — Михайла Іллєнка чи режисерського об’єднання “Вавилон’13”.
Поклавши руку на серце, можна сказати, що до конкурсної програми фестивалю увійшли й відверто слабкі роботи. Не надто хочеться акцентувати увагу на недоліках. Окрім того, це все ж стрічки новачків. Але попри хиби їхні короткометражки не можна назвати поганими, у кожному фільмі відчувається зародження авторського почерку. Тому хочеться вірити, що в майбутньому вони відточать майстерність і долучаться до розвитку вітчизняного кінематографа.
Фактично всі найсильніші фільми “Відкритої ночі” зайняли призові місця. Певно, наймайстернішими роботами стали документальні фільми. Здається, з цієї ніші може розпочатися відродження українського кіно. Не дивно, що саме документальна короткометражка “Буратіно” Василя Гагаріна, члена режисерського об’єднання “Вавилон’13”, отримала гран-прі фестивалю.
Матеріал фільму відзнятий у зоні проведення АТО. Його дія сконцентрована навколо боротьби за власний дім останніх мешканців спустошеного війною містечка. У будинок однієї сім’ї влучив ворожий снаряд. Мешканці вважають, що удар по них нанесла система залпового вогню ТОС-1 “Буратіно”, яка є на озброєнні військ Російської Федерації. Трагедія героїв полягає у тому, що вони не хочуть покидати свою землю і до останнього намагаються загасити полум’я, яке знищує дім. У цьому їм допомагають українські бійці. Фільм дуже важкий і промовистий, дає змогу зрозуміти людей, які попри небезпеку залишаються у прифронтовій зоні.
Призові місця у категорії документалістики зайняли роботи режисерів “Вавилон’13”. І тут немає нічого дивного, адже вони вже під час подій Революції гідності змогли показати приклад якісного неігрового кіно. З часом їх майстерність лише відточується, а матеріалу для зйомок вистачає. Отже, гран-прі конкурсу документальних фільмів здобула стрічка “Сотня Крим” Костянтина Кляцкіна про історію мусульманина, в якого відібрали дім, і він пішов воювати за Україну.
Найкращим документальним фільмом був визнаний “Богданчик” Олександри Чупріної. У цій роботі режисер фактично намагається з’ясувати, як дитина оцінює війну, яким бачить своє майбутнє, втративши рідний дім.
Головні призи у конкурсі ігрового кіно взяли фільми “Кінчений” Маргарити Кузьминої та “Останній відвідувач” Олександра Шкрабака. Зав’язка першого фільму спочатку видається простою, але насправді несе інтригу. Спочатку глядач бачить поцілунок під дощем закоханої пари — Насті й Діми. Повернувшись додому, героїня розповідає про свої почуття подрузі, але та каже, що Діма кінчений, тобто божевільний. Він пропонує дівчатам щось незвичне, це залишається інтригою до фінальної сцени. Настя пориває з хлопцем і згодом бачить, що він почав зустрічатися з іншою. Щоб розгадати його секрет, вона шпигує за парою й стикається зі справжнім дивом…
Теми чудес торкається й “Останній відвідувач”. У нічний бар заходить загадковий гість, який стверджує, що він — ангел. Звісно, головний герой, який там працює барменом, відмовляється вірити в цю маячню. Глядач знову лише у кінці стрічки зможе для себе дати відповідь на всі запитання.
Обидва фільми об’єднує не лише інтригуючий сюжет, а й майстерна операторська робота й акторська гра, яка змушує повірити у реальність зображених подій. Недарма вони завоювали нагороди і в інших категоріях: найкраща жіноча роль — Віра Климковецька (“Кінчений”), найкраща чоловіча роль — Влад Нікітюк (“Останній відвідувач”), найкращий сценарій — Катерина Бабкіна (“Кінчений”), найкращий оператор — Євген Козеко (“Останній відвідувач”).
Головний приз конкурсу анімаційних фільмів здобула “Вигадка” Катерини Чепік. Мультфільм відображає світ дитячої фантазії. Починається він як звичайне кіно, а коли головна героїня потрапляє у свої мрії, гору бере анімація. Дівчинка так захоплюється грою у власній кімнаті, що потрапляє у паперовий і пластиліновий світи. Фантазія навіть допомагає їй залізти до себе в кишеню. До речі, саме ця робота отримала диплом і Міжнародної організації “CinemaHall”.
Найкращим анімаційним фільмом стала робота “Моя душа стала жити окремо” Марії Дачковської. Попри відносно слабке сюжетне наповнення, у цій стрічці можна побачити найбільш технічну анімацію.
Шкода, що без нагород залишилася робота Івана Шоха “Одягнена історія”. У ній режисер використовує цікаві методи анімації — за допомогою невеликої кількості одягу ілюструє еволюцію всього живого на планеті та історію людства.
За найкращі промо- та рекламні ролики нагороди отримали Олександр Шкрабак (“Заради перемоги”) й Олексій Новіков (“Армії потрібні очі”). Обидві роботи присвячені підтримці українських бійців.
У конкурсі “Моя незалежність” переможцями стали Анжела Богаченко за анімацію на однойменний вірш Сергія Жадана “Звідки ти, чорна валко, пташино зграє?” й Дарина Кулініч за стрічку “Духовна незалежність”, яка намагається осмислити місце церкви в державі.
Питання викликає пост-приз від організаторів фестивалю, відданий короткометражці “Поцілунок під дощем” Дарини Долеско — фільм цікавий, але не надто сильний. Можливо, це рішення пояснюється позитивом, який несе головна ідея фільму — кохання перемагає обставини.
А ось інший фільм зайняв передбачувану для нього нагороду — приз глядацьких симпатій. Стрічка “Вікно” Віктора Насипаного виявилася настільки пронизливою, що одразу стало зрозуміло, що більшість глядачів по всій Україні віддадуть голос саме за неї. Це фільм про надію й людську доброту, коли чужа людина приходить на допомогу. Окрім того, не залишають байдужим акторська гра й карколомний сюжетний поворот наприкінці фільму.
Загалом побачені фільми вселяють надію, що українське кіно не лише не вмерло, а й повільно розвивається. Якщо б воно отримувало відповідну державну підтримку, як у Європі чи навіть у Росії, могло б завоювати не лише любов українських глядачів, а й закордонні аудиторії. Залишається сподіватися, що так воно й буде, а Хмельницький наступного року відкриє для себе короткометражки вже “Відкритої ночі — дубль 19”.
Андрій ЯЩИШЕН
На фото: кадри з фільмів “Армії потрібні очі” і “Буратіно”